"А тепер – "Горбатий"...

Сумна звістка надійшла з Москви - на 86-ім році життя помер чи не останній метр ще радянського кіно Армен Джигарханян. Він довго боровся за життя, впадав у кому і виходив з неї, аж поки, врешті-решт, не відійшов у інший світ...

Особисто я своїм інтересом до кіно і професії кіноактора значною мірою завдячую саме йому. Так якось вийшло, що в кінці 70-х майже одночасно побачив його в трьох абсолютно різних ролях: доброго і щирого дідуся внука-першокласника у стрічці "Коли наступає вересень", хитренько-підлуватого судді в комедії "Здрастуйте, я ваша тітка" і справжнього кримінального вурдалака у культовому "Місце зустрічі змінити не можна", з його немиготливим зміїним поглядом і схожим на звіриний рик сміхом. І був вражений дивовижній здатності актора перевтілюватися і максимально переконливо виглядати у кожній ролі. Хоча бачити його доводилося ще раніше - у знакових для мого покоління "Пригодах невловимих", де його персонаж - штабс-капітан Овечкін - характерно смикав підборіддям і віддавався ностальгійним споминам про прогулянки в Зимовому саду. Зайнятості А. Джигарханяна у кіно вистачило б на багатьох - недаремно відомий своїми гострими епіграмами Валентин Гафт присвятив йому трохи ущипливе "Гораздо меньше на Земле армян, чем фильмов, где сыграл Джигарханян". А ще у 1988 р. пощастило побачити його у спектаклі "Театр часів Нерона і Сенеки" московського театру ім. Маяковського і майже фізично відчути надзвичайну енергетику, що її він випромінював зі сцени.

А ще він, приємно відзначити, був палким футбольним вболівальником (хоча й уболівав за московський "Спартак").

А ще його серце завжди краяв конфлікт між його рідною Вірменією і Азербайджаном.

А ще він у 2014 р., в розпал сумних подій в Криму й розгулу "великорусского" шовінізму не підтримав анексію півострова і відмовився, на відміну від багатьох своїх колег, підписувати "колективний лист" російських артистів, які виправдовували і схвалювали дії  Владіміра Путіна. Не знаю, чи висловлювався він тоді в стилі свого "Горбатого" ("Ты поучи жену щи варить..."), однак вчинив так, як йому підказували не міркування кон'юнктурної вигоди, а власного сумління.

За це а також - за зіграні ролі, які завжди залишатимуться в пам'яті поціновувачів кіно і театру - Շատ շնորհակալ եմ — Шат шнохракал ем - Велике спасибі, Армене Борисовичу...