Агітація і агітатори

Ще на старті нинішніх виборчих перегонів я вирішив збирати усю друковану агітаційну продукцію: газети, листівки, невеличкі плакати, календарі, поліетиленові пакетики (чи не єдина «прикладна» річ), передвиборчі програми – словом, усе те, за допомогою чого кандидати у народні обранці намагалися переконати виборців у тому, що голосувати треба саме за них і ні за кого іншого.

Стоп. Саме приспів час покаятися у своєрідному самоплагіаті: усе написане вище – фрагмент із моєї публікації річної давнини, присвяченої виборам до Верховної Ради. Щось за цей рік змінилося у кращий бік? Ми стали цивілізованішими, толерантнішими? Зовсім ні. Навпаки – в тому, що стосується етики передвиборчої боротьби ми впевненим поступом прямуємо до печерного рівня. Думаю,  отой самий вступ до своєї статті я можу повторювати і через п’ять, і через десять років. А то й довше – доки живуть на цьому світі політичний інтерес і політичний зиск. Спершу – якась детективно-футурологічна історія із нібито наявними у спецвипуску одного з місцевих видань психотропними речовинами, що лопнула як мильна бульбашка. А буквально за декілька днів до виборів файне й дуже патріотичне місто стало, разом з прифронтовим Маріуполем, фігурантом скандалу в зв’язку з підробкою і друком зайвих бюлетенів. Маю великий сумнів, що ця темна історія закінчиться предметним покаранням винних – не на тому рівні і не для того  провертаються подібні оборудки, щоб хтось з причетних  до них реально потрапив на грати. Та й очевидна тенденційність публікацій у друкованих ЗМІ випирає як вовна з драного кожуха. Любо-дорого, приміром, читати, як відомий місцевий борець з чим і ким завгодно – зі шкідливими іноземними впливами, космополітизмом,  світовим комуно-сіонізмом, поширенням невластивих українству звичок і традицій і ще бозна з чим, - запалав щирою (!) і головне – безкорисливою (!!!) «любовію» до чинного міського голови (чи не шкідливі, бува, такі бурхливі почуття у літньому віці?) і заповзявся завзято агітувати за нього і заразом поливати брудом інших кандидатів. І по-батьківськи переконувати громаду, що міського голову добре було б обрати вже в першому турі. Передусім – з метою економії коштів, так необхідних для покращення життя діток. А чи не можна було б досягнути того самого  «покращення» за рахунок зменшення кількості крикливих рекламно-політичних бігбордів зі славословіями на адресу…відомо кого? А також скороченням роликів на щасливому в таку «врожайну» політичну пору місцевому телеканалі? І чи варто посадовцю так рекламувати себе? Адже за нього найперше мають говорити його реальні справи. Вони – найкраща реклама. А з таким самопіаром та ще й із залученням солодкоголосих підспівувачів мимоволі виникає сумнів у вагомості отих самих реальних звершень.   Але – досить про це! З точки зору об’єктивного і безстороннього спостерігача (яким намагався і намагаюся бути) те, що відбувається в місті в час перед виборами – це гидота і мерзота. Ні, не так – ГИДОТА і  МЕРЗОТА. Таке, скажете, діється «по всій славній Україні»? Нехай! Мене найбільше болить за місто, де я живу і яке, попри увесь свій космополітизм, люблю.

Та повернуся  до зібраної мною агітаційної колекції. Минулого року я здав усю її в пункт прийому макулатури і за виручені гроші придбав маленьку пачку чаю – все ж хоч якась користь. Цього року такою комерцією вирішив не займатися. Дочекаюся пізньої ночі перед Хеллоуїном (ще одна «чужа нашому народові космополітична традиція»), розведу на пустирі поблизу будинку вогнище та й жбурну усю цю купу паперу в нього. Маю слабеньку та все ж надію, що під час цього окультного ритуалу з язиками полум’я відійде з грішної землі в небеса уся ота ГИДОТА і  МЕРЗОТА.

Ігор Дуда