Америка зробила вибір. Світ роззявив рота. Україна – теж
Один з варіантів перекладу слова «trump» на українську – «козирна карта». Політологи ще, мабуть, довго обговорюватимуть, яку козирну карту вдалося витягнути з рукава ласому до жіночих принад будівельному магнату з Нью-Йорка, щоб спростувати численні несприятливі для нього передвиборні прогнози. А заразом і те, як йому довелося долати свою гермафобію (боязнь заразитися мікробами) і потискати незліченну кількість рук під час численних зустрічей з виборцями. Наразі неспростовний факт: Donald John Trump переконливо переміг суперницю у виборчих перегонах Гіларі Клінтон і принаймні на найближчі чотири роки стане господарем Овального кабінету в Білому домі.
Думаю, отой мій давній американський знайомий проголосував нині за Трампа. А разом з ним – мільйони його білошкірих співгромадян. Америка, вочевидь, втомилася від проголошуваних демократами ліберальних цінностей, в тому числі, не виключено, й тої самої політкоректності. Саме білі американці (а не американки!) склали, за оцінками оглядачів, основу електорату Трампа. Водночас афроамериканці (будемо все ж політ коректними), на яких так розраховувала Г.Клінтон, несподівано виявили пасивність. Сам Трамп, звісно, в своїй першій після виборів публічній промові пообіцяв бути президентом усіх без винятку американців. Він, загалом, багато обіцяв і до виборів і одразу після них: нові можливості, економічний підйом, створення нових робочих місць. За деякими його обіцянками (і витівками), здавалося, маячить тінь одіозного Владіміра Жириновського – з тією різницею, що Доналд (не розумію, чому в нас пишуть «Дональд» - пом’якшення приголосних в англійській мові відсутнє) Трамп таки став 45-м президентом США, а Владіміру Вольфовичу, мабуть, до кінця днів суджена роль блазня-скомороха «рассейской политики». Зокрема, Трамп пообіцяв спорудити стіну на кордоні з Мексикою для захисту від нелегалів, а також витурити з країни «небажаних» мусульман. Зовсім не виключено, що й це зіграло на його користь в очах отієї мовчазної більшості, яка ніби соромилася зізнатися у своїх симпатіях до екстравагантного мільярдера, але все-таки віддала їх йому.
Сльози прихильників Г. Клінтон зрозуміти легко – адже усі передвиборні розклади, здавалося, свідчили на її користь.. Зрозумілий і той легкий ступор, що охопив її команду, коли підсумок голосування став вимальовуватися все чіткіше. Тепер її благовірний Білл, який усіляко підтримував дружину під час кампанії, не зможе носити титулу «першого джентльмена». А вона сама, як пожартував один з оглядачів, не зможе здійснити акт вищої толерантності й не запросить на роботу прес-секретаря…Моніку Левінскі.
Зрозуміло, нас, українців передусім цікавить, як позначиться вибір американців на нашій долі. З інтерв’ю політиків та експертів було зрозуміло, що наш політ- бомонд «ставить» на Г. Клінтон. Вона імпонувала ознайомленістю з нашими проблемами і жорсткою позицією щодо імперських зазіхань Кремля. А той факт, що російська госдума зустріла обрання Трампа оплесками, начебто мав би насторожити і навіть більше – вселити недобрі передчуття. Тим більше з огляду на компліменти, які «відвішував» ще недавно американський мільярдер російському «кадебешнику». Однак історія інституту американських президентів уже не раз доводила, що кандидат і президент – різні люди. Нема сумніву, що непередбачуваний стиль поведінки Доналда Трампа зазнає суттєвої корекції як під впливом радників, так і завдяки усвідомленню свої ролі як першої особи першої держави світу. А це усвідомлення навряд чи дозволить поблажливо спостерігати за далеко не «дитячими пустощами» володаря «всея Руси» в міжнародних питаннях. Так, Трамп заявив, що Україна (як, зрештою, і вся Європа) повинна покладатися передусім на себе. Важко було очікувати, що найпершим бажанням майбутнього господаря Білого дому буде справити на українців приємне враження. Він, передусім, думатиме про свій народ, як і обіцяв. За це, зрештою, його й обрали.
Ну, а щодо радості російський парламентарів… Свого часу, пригадується, керівництво тодішнього СРСР з великою прихильністю сприйняло ісламську революцію в Ірані, повалення шаха і прихід до влади аятоли Хомейні. Радянська преса тоді вельми співчутливо описувала дії ісламських терористів, які захопили й утримували в заложниках персонал посольства США. Але невдовзі стало зрозуміло, що не все, що погано для Америки, автоматично вигідне СРСР – замість «антинародного режиму шаха», з яким підтримувалися, загалом, добросусідські й взаємовигідні економічні відносини, до влади в Ірані прийшли знавіснілі ісламські фундаменталісти, для яких США і СРСР були однаковим «породженням пекла». Довелося запізніло і неоковирно давати «задній хід»…
Як воно буде далі та як відіб’ється на Україні вибір американського народу – покаже майбутнє. Навряд чи американські «зелені берети» і «рейнджери» прилетіли б воювати за нас на Сході – незалежно від того, хто б обійняв пост президента США: місіс Клінтон чи містер Трамп. Наші біди й проблеми залишаться передусім нашими бідами й проблемами. Ні Трамп, ні Клінтон не вичистять авгієві стайцні нашої корупції. Розуміння цього й має визначати дії вищого керівництва країни – після гречних вітань новообраному президенту США. Розраховуючи при цьому на його розуміння й можливу підтримку.
Ігор Дуда