\n\n\n\n\n\n\n\n

"Бандюган" з родини філологів

Його мати була доктором філологічних наук, а батько - заступником головного редактора "Гослитиздата" колишнього СРСР. І сам він, за відгуками тих, хто його знав, був надзвичайно начитаною і освіченою людиною.

"Був" - саме в такому часі тепер слід говорити про нього. На 80 році життя (майже вдвічі більше, ніж прожив його близький товариш Владімір Висоцький) закінчився земний шлях Івана Бортника. Парадоксальним чином ота сама освічена і начитана людина запам'яталася мільйонам телеглядачів одною-єдиною роллю -  члена банди "Чорна кішка" на прізвисько "Промокашка" в культовому фільмі "Місце зустрічі змінити не можна". За невеликий екранний час актор зумів "виліпити" свого персонажа настільки переконливо і життєво достовірно, що він по праву розділив славу суцільно "зіркового" акторського складу. А його блискуча імпровізація під час зйомки сцени затримання банди, починаючи від перелякано-бравадного виспівування "На черной скамье, на скамье подсудимых..." і закінчуючи смачним плювком в обличчя Жеглова-Висоцького (який пильні цензори наказали вирізати), за словами членів знімальної групи, буквально зачарувала всіх. Важко сказати, яким би був у виконанні І.Бортника Шарапов (саме його бачив у цій ролі
В.Висоцький), однак саме образ "шістки" з московського бандитського світу став "фірмовим знаком" актора,  якого він не міг позбутися до кінця життя. "Он Промокашка пішов, давай "Мурку!", - не раз довелося чути йому за життя. Як сумно висловлюються шанувальники актора в соцмережах - "Промокашка пішов до Глєба Жеглова". До нього товариство харизматичному начальнику відділу боротьби з бандитизмом МУРа у засвітах вже склали інші "члени банди": Є. Євстігнєєв ("Ручніков"), А. Абдулов ("шоферюга" хлібного автофургона), В.Павлов ("Левченко"), А. Белявський  ("Фокс"), В.Заклунна (подруга "Горбатого", яка так ніжно гладила зловісного чорного котяру)... І якщо той, інший світ таки справді існує, то думається, що місце зустрічі в ньому незмінне, і що Висоцький-Жеглов не киватиме іронічно головою, слухаючи "блатну" пісеньку Промокашки, а щиро обійме свого давнього приятеля Івана Бортника...

Ігор Дуда