Зимовий Євромайдан нагадав, що народні виступи – це все-таки сила, яка здатна щось змінювати. А крім цього, вони ще раз підтвердили давно відому істину про те, що права не дають – їх беруть, або ж завойовують. Практично кожен рядок, вписаний у Декларацію прав людини і громадянина ООН, означав напружену, часто криваву борню.
Усе сказане вище – ситуація, коли «низи не хочуть». А як з верхами? Адже випадків, коли «власть імущі» добровільно і усвідомлено поступалися хоча б частиною свого домінування над «сірою масою», в історії людства зовсім небагато. Навпаки – вони здебільшого намагаються використати усі можливі важелі та засоби впливу для збереження панівного status quo. І поступаються ним вельми неохоче. А коли стихнуть переможні фанфари, новий верховний правитель змушений пройти через доволі болісний етап протиборства із впливовим оточенням. І навіть зректися його. Якщо він твердо налаштований на зміни, то повинен забути свої колишні дружні зв’язки і зобов’язання і сказати вчорашнім соратникам і спільникам: «Хочете ви чи не хочете, але відтепер я чинитиму ось так. Тому що вважаю це найбільш доцільним задля утвердження суспільної злагоди. Хто це зрозуміє, той зі мною, ну, а хто ні…». Саме таких правителів зазвичай іменують реформаторами. Недаремно, мабуть, президент Петро Порошенко побажав новому генпрокуророві Віталію Яремі керуватися у боротьбі з корупцією настановою автора сінгапурського «економічного дива» Лі Куан Ю. Той, як відомо, радив для початку посадити за грати… трьох своїх друзів, що стане запорукою довір’я суспільства. Можливо, мудрий китаєць сказав це жартома, але благотворні результати його політики Сінгапур відчуває нині сповна. Не ручуся, що буквально так, але думаю, що щось подібне говорили своїм наближеним Черчіль і Рузвельт, Джон Кеннеді, екс-генсек КПРС Андропов… Результати діяльності кожного з них різняться, але спільним є моменти напруження і навіть погіршення стосунків зі свої політичним оточенням. Вони йшли на це, розуміючи, що лише відрікшись від соратників-опонентів, можна зберегти країну. Своєрідне зречення задля збереження. Цього, на жаль, не спромігся зробити Віктор Ющенко, на якого свого часу молилася совісна і сповнена надій на краще Україна. Замість того, щоб увійти в історію «українським Вашингтоном», він, оточений «любими друзями» і, врешті-решт, зраджений і покинутий ними, перетворився на політичну мумію.
