Чого вчить історія?

Німецькі слова своїми надзвичайними м'якістю та мелодійністю схожі на удар батога. Або на клацання затвора гвинтівки. Недаремно, мабуть, відома приказка стверджує, що німецькою найкраще розмовляти з ворогами.

Саме цього дня, 13 березня 1938 р., у політичний лексикон увійшло коротке і невблаганне у своїй категоричності слово Anschluss, що означає "приєднання", "союз". Стосувалося воно саме приєднання Австрії нацистською Німеччиною і від цього факту нікуди було дітися навіть попри те, що австрійці зустрічали німецькі війська квітами, а на плебісциті з приводу аншлюсу 99,75% з них проголосували за приєднання до Німеччини. "Мудрі" народні маси, які "ніколи не помиляються" не вперше і не востаннє продемонстрували, як легко ними може маніпулювати порівняно невелика купка політичних авантюристів. Фюрер des Grosse Deutschland Адольф Гітлер тріумфував: йому дивовижно легко і безкровно вдався його перший великий зовнішньополітичний, як сказали б нині, проект. Він приєднав до "третього рейху" свою історичну батьківщину. Він відчув, що провідні західні держави не ризикуватимуть своїм благополуччям, а також прагненням зберегти ефемерний мир на континенті задля порятунку малих країн. Він, мов звір запах крові, відчув, що йому відкрита дорога до подальшої експансії. Що було далі - добре відомо.

З позиції сьогоднішнього дня і головно - подій, що сталися 5 років тому в Криму зображення В.Путіна з гітлерівською гривкою і вусиками зовсім не видаються надмірною художньою фантазією. Ряд паралелей між анексією Росією Криму і аншлюсом Німеччиною Австрії настільки очевидні, що, знаючи, що відбулося у Європі після 1938 року, виникає легкий острах. Втім, є й відмінності. Австрійський канцлер Курт фон Шушніг щосили намагався відвернути загрозу аншлюсу. Він  дуже повільно і неохоче, підкоряючись брутальному тиску Берліна і зовсім  не маючи надій на допомогу від західних демократій, врешті-решт підписав таки ультиматум, який фактично перетворював країну на протекторат Німеччини. У Криму ж запам'ятався хіба що сміливий марш бригади тактичної авіації під командуванням Юлія Мамчура, із розгорнутим прапором і виконанням державного гімну - якихось рішучих дій з боку нового керівництва України і командування Збройних сил тоді не спостерігалося. Як, зрештою, не дочекалися ми й визначеної позиції світових лідерів, які щось там начебто мали нам гарантувати в обмін на ядерне роззброєння. Тому й питання "Чи Крим наш?" зараз якось ніби зависло в повітрі. З точки зору міжнародного права і нашої, - звісно ж, наш, український. Де-юре. От і в прогнозах погоди неодмінно називається температура в Ялті чи Сімферополі. А де-факто? Від 1938 р. до 2014 р. - 76 років. Середня тривалість життя чоловіків у розвинених країнах. Час, достатній, щоб забути, до чого призводить потурання агресорові. Вагомий привід дійти висновку, що історія таки нічого не вчить.

Ігор Дуда