Чоловіча розмова
Розмова була принциповою, відвертою і безкомпромісною. Так можуть розмовляти лише справжні мужчини, віддавна об’єднані спільною важливою справою і спільною великою метою. Метою усього їхнього життя, якій вони віддаються без останку. Ніхто не ховався в нетрях фальшивого словоблуддя, а викладав усе, що накипіло на душі.
Він посилався на об’єктивні причини, на завантаженість справами, на проблеми зі здоров’ям, запевняв, що таке з ним трапляється вперше і востаннє. Він урочисто обіцяв виконати свою частину роботи наступного разу, просив також зважити на те, що у нього дружина й малі діти, яким він сьогодні пообіцяв прийти раніше…
Проте йому твердо й переконливо заперечили, що у всіх є сім’ї, у всіх є власні справи, що всі вони теж далеко не геракли: у одного високий тиск, у другого періодично відкриваться виразка, третій бачить жахіття уві сні, у четвертого проблеми з печінкою… Проте ніхто з них через такі дрібниці не відмовляється від виконання взятих на себе (добровільно!) обов’язків. Ніхто ніколи лякливо не ховається за спини інших, а навпаки – завжди підставляє плече, щоб нести спільну ношу. Це – запорука справжньої чоловічої дружби. А якщо ж він і далі не зважатиме на думку товаришів і продовжуватиме поводити себе таким негідним чином, то нехай нарікає на себе. Повагу колективу завоювати нелегко, а втратити – раз плюнути. Він і так її уже майже втратив. Але вони – люди шляхетні й вірні давній дружбі, тому й запитують його востаннє, чи поважає він їх усіх? Усіх разом і кожного зокрема? Чи ладен на догоду власному егоїзму розтоптати те найсвятіше, що їх об’єднує? Якщо так, то…
Він не витримав і зронив скупу чоловічу сльозу.
Він по черзі обійняв усіх своїх колег.
Він підвівся, затамував подих, а потім залпом вихилив повну склянку каламутного самогону до дна і гучно видихнув. Опісля скривився і занюхав власним рукавом. Відтак окинув поглядом усе шановне зібрання.
Товариші дивилися на нього тепло і зворушено.
Він відчув, що повернув собі їхню повагу і на душі у нього теж потепліло.
Ігор Дуда