Якийсь час вагався перед тим, як сісти за цей матеріал, але таки зважився. Головна мета – може, вдасться когось застерегти…
Неприємностей через пристрасть до спиртного свого часу довелося зазнати чимало, але навіть тепер я не взявся б назвати алкоголь однозначним злом. Справа, мабуть, у вродженій нездатності людини ним розумно користуватися. Все інше – слабкість волі, відсутність мети в житті, легковажність, стреси, нудьга - лише похідні причини. Багатьом людям якось вдається все життя пити і не спиватися, не опускатися нижче певного рівня. Вони – об’єкт заздрощів тих, кого «зелений змій» взяв у свої чіпкі обійми і вже не відпустить. З усіх визначень алкоголізму, які я зустрічав, найправильнішим мені здається таке: «Якщо алкоголь заважає людині жити і працювати, це означає, що вона - алкоголік». До певного часу спиртне і мені не заважало. Навпаки, коли я працював перекладачем і мені деколи доводилося синхронно перекладати з англійської та французької, я зауважив, що п’ятдесят грамів коньяку перед роботою – річ вельми помічна. Та й у журналістській справі чарка-друга іноді допомагала "розворушити" думку. Вочевидь, мала доза алкоголю таки володіє здатністю активізувати якісь резерви у мозку, які в тверезої людини перебувають у пасивному, «законсервованому» стані. В цьому теж полягає його диявольська підступність. Біда в тому, що декому з часом отих п’ятдесяти грамів стає замало і дозу доводиться збільшувати. Ти й незчуєшся, як переступиш фатальну межу, коли вже не зможеш пити «як усі». Починаєш з п’ятдесяти грамів коньяку і приємного товариства з інтелектуальними розмовами, а закінчуєш щоденними півтора літрами самогону, без якого вже не можеш обійтися. Він стає для тебе єдиним другом і порадником. Однак за таку «дружбу» доводиться платити кошмарними снами, в яких до тебе простягають руки жахливі страховиська, диким тремтінням в усьому тілі, холодним потом і моторошними галюцинаціями. Це було справжнє пекло. Блукаєш по квартирі, зарослий багатоденною щетиною, не знаючи, який сьогодні день, чи ще ранок, чи вже вечір. І думка про те, що щось подібне, можливо, відчували Сергій Єсєнін, Джек Лондон, Едгар По зовсім не допомагає - затуманений мозок зайнятий одним: де б роздобути грошей на пляшку. Якщо це вдасться – настрій миттєво поліпшується, а душа просто співає: «Є! Дістав! Зараз полегшає!». А наступного дня все починалося спочатку…
…Вже певний час мені вдається не торкатися спиртного. Як мовиться, зарікатися не хочу, бажання відволіктися від проблем за допомогою сп'яніння десь в глибині підсвідомості присутнє постійно, але водночас зараз парадоксальним чином тішуся "ейфорією тверезості". Усе минуле нині здається суцільним жахом, пеклом, з якого пощастило вирватися завдяки дарунку долі й допомозі досвідченого, розуміючого лікаря – Івана Пришляка. Можливо, без його сприяння і не зміг би "дотягнути" до своїх нинішніх 59 років. Адже багатьох моїх колишніх товаришів по чарці вже немає... Чи, може, це воля якихось вищих сил? Не знаю, якогось владного голосу згори ніби не чув. І коли іноді в кризовий період представники релігійних організацій намагалися вести мову про духовне зцілення, давали якісь брошури - це в той момент викликало лише роздратування... Зате знаю напевне: мені якось (принаймні, наразі) вдалося навпомацки відшукати дорогу з отого пекла. Я б залюбки показав її іншим, тим, хто все ще блукає у страшному мороці. Коли я бачу іноді, як якийсь безвусий шмаркач смокче з пляшки пиво, ліниво розвалившись на лавці, мені, буває, хочеться підійти, вирвати ту пляшку з його рук і пожбурити якнайдалі у кущі. Та, боюся, ні він, ні люди навколо мене не зрозуміють. Боюся, що дорога до пекла і спроби вибратися з нього у нього теж будуть його власними…