Досвід… крізь фільтр
Спостерігаючи запеклі дискусії представників різних політичних сил, можна зауважити одну залізну закономірність. Коли власні аргументи сторін починають вичерпуватися, майже завжди можна почути: «Ось візьміть, приміром, Сполучені Штати…». Чи: «А ось як це питання вирішується в Німеччині…». Або ж: «От у Швеції до цього підходять з іншого боку…».
Втім ми, українці, не були б українцями, якби й тут не виявляли хитрувату обережність. Посилатися на закордонний досвід воліємо тоді, коли він працює на підтвердження нашої позиції в тому чи іншому питанні. Коли ж він її не підсилює, або ж, тим більше, суперечить, то… тим гірше для нього. Не раз доводилося чути від представників різних фракцій у парламенті, мовляв, ось якби у Європі якийсь функціонер (обраний чи призначений) потрапив у невигідному світлі в ЗМІ, був би спійманий на якійсь сумнівній оборудці, словом, оскандалився б, то, як мінімум, відразу мав би подати у відставку. В будь якому випадку, це означало б кінець його політичної кар’єри. Остаточний і безповоротний. Крім того, йому, швидше за все, надали б можливість пізнати смак страв тюремної їдальні й скористатися тренажерами тюремного спортзалу (там, доводилося чути, пенітенціарні заклади цивілізовані – «Тюрма для людей»). Та ось… оскандалився наш черговий народний обранець. Оскандалився на типово українському гріху – не встояв перед корисливою спокусою. Подано для широкої публіки це було за відпрацьованою вже схемою: демонстрацією «вбивчого» компромату, спезназом у парламенті… Навіть його однопартійці ладні принести його в жертву, мовляв, якщо винен – нехай відповідає «по закону»… але чому без дотримання процедури?! Чому не дали можливості для самовиправдання, чому не дотримано регламенту, чому спочатку справу не розглянув профільний комітет, чому з іншими парламентськими грішниками не вчинили так само? Шановні, але ж чи не ви чи не найбільше галасуєте за те, щоб усе вирішити швидко і радикально, щоб «взяти усіх на вила»? І не забуваєте посилатися при цьому на досвід передових країн, де все вирішується невідкладно і оперативно. От і маєте оту саму любу вам «оперативність». Наводити аргумент, що і в інших «рильце в пушку», можна безпомилково, оскільки віддавна відомо, що наша Верховна Рада – не місце для біблійних праведників. Як і посилатися на іноземні приклади, забуваючи при цьому, що «там» - зріле громадянське суспільство, яке, зокрема, передбачає чітке усвідомлення найнятими функціонерами своїх обов’язків і міру відповідальності перед суспільством. Там, на диво, пристойні дороги з чіткою розміткою і такими ж чіткими обмежувальними і заборонними знаками. А у нас? У нас на кожному кроці – провулок, смітник, канава, вибоїна… Тому й мислення наше, за визначенням сатирика Михаїла Задорнова, смітниково-канавне. Егоїстичне понад усяку розумну межу. Зажерливе понад усі фізіологічні норми. Фальшиво-пафосне і дріб’язково-заздрісне. Схильне повсякчас бити себе у гордо випнуті національно свідомі груди і одночасно другою рукою скручувати дулю в кишені. Клястися у вірності й обманювати. Клясти на всі заставки зло і тишком-нишком його примножувати.
Впізнали портрет?
Якщо ні – погляньте у дзеркало. Ну, як вам?
Ігор Дуда
Читайте на цю тему: