Драма з сигналізацією

Народ нині пішов страшенно недовірливий, по декілька разів перераховує здачу на ринку, ретельно перевіряє видані в супермаркеті чеки  і комунальні тарифи. Що ж стосується безпеки власних жител, то тут саме на часі згадати давнє англійське «Мій дім  - моя фортеця» - варто лише глянути на солідні, з численними замками двері, які роблять помешкання схожим на бункер і гарантують супернадійність.

Якраз навпроти две­рей згаданої пані мешкав разом з дружиною Ма­рійкою і маленькою до­нечкою хороший, спокій­ний і роботящий хлопець на ім’я Вася. Втім, хорошим і спокійним він бував далеко не завжди. Мав наш Вася вельми поширену і не­знищенну національну звичку - по­любляв заглядати в чарку. Робив він це регулярно, сказати б, старанно, отож не дивно, що коли добряче «закладав за комір», його квартира перетворюва­лася на справжній шекспірівський театр із бурхли­вими сценами ревнощів, пристрасними монолога­ми, жіночими слізьми. Проте, гамлетівське «Бути чи не бути» Васю не турбу­вало, його найбільше ціка­вило, з ким його Марійка, коли і де. Словом, зрозум­іло, про що мова. Марійці така сімейно-побутова драматургія, звісно, дуже не подобалася, і вона по­грожувала Васі, що по­скаржиться у поліцію. Вася лише глузливо підсміювався, а протве­резівши, урочисто клявся дружині, що більше не візьме в рот ані краплини.

Одного холодного дощо­вого осіннього вечора пані, що жила навпроти,  вчергове повернулася у свою квартиру-фортецю і вчергове забула зателефонува­ти на пульт охорони. У той же час у сусідній квартирі Вася розпочав черговий акт драми «Ревнощі і кохання». Де­цибели задля цього увім­кнув найпотужніші, посуд у серванті дрижав, люстра хиталася, дитина захо­дилася плачем.

Коли Вася дістався уже до третього коліна Марійчиного родоводу, жінка вигукнула крізь сльози, що більше цього терпіти не може і виско­чила з помешкання. Вася залишився стояти біля вікна в чому був, тобто лише в трусах, до яких встиг роздягнутися, роз­палений бурхливим діа­логом з дружиною. Через якусь хвилину почувся скрегіт гальм, і біля під'їзду різко зупинилася легківка зі смугою на боці. З неї вискочило двійко охоронців і швидко пройшли у під'їзд.

- Це за мною, - розпач­ливо подумав Вася, - таки викликала.

Чекати дальшого роз­витку подій він не став і, як був, у самих лише тру­сах вистрибнув крізь вікно на вулицю. Водій, що сидів за кермом ма­шини, лише описав очи­ма дугу за його ефект­ним стрибком. Призем­лившись, Вася миттю дременув у кущі непо­далік, де й влаштував імпровізований спосте­режний пункт за дверима під'їзду. Хвилин за де­сять спожиті зігріваючі градуси перестали діяти, і зуби почали ритмічно стукотіти. Але ніякий хо­лод не змусив би Васю вилізти з кущів і поверну­тися додому.

Тим часом два охо­ронці зайшли до забудь­куватої пані й провели з нею черговий семінар на тему «Як правильно ко­ристуватися сигналіза­цією». Коли вже авто­мобіль від'їхав від будин­ку, Вася ще хвилин десять стоїчно вичекав у кущах і лише тоді зважився по­вернутися до себе.

Ти, б...,с..., ти н-н-ащо м-м-ментів викликала?! - накинувся він з порога на Марійку, ледве ворушачи закоцюблими губами. Втім, Марійчині очі, що ледь не вилізли з орбіт, переконали Васю, що його висновок, мабуть, трохи поспішний.

З того часу минуло вже доволі часу.

Охоронці на машині чомусь перестали на­відуватися до будинку.

Кажуть, пані у квартирі на першому поверсі регулярно п'є "Мемоплант" і зрідка дозволяє собі ло­жечку коньяку до чаю.

Сталися зміни і з Васею. Він став якимось млявим, говорить зде­більшого тихо і завів звичку випивати на ніч склянку кефіру. Тільки от спати чо­мусь постійно лягає одяг­неним. Так і спить всю ніч - у светрі та в джинсах.

Ігор Дуда