Розпочати звіт про фінал Кубку України мимоволі доводиться з його закінчення. Футбол неможливий без уболівальників. Це – аксіома. Він існує передусім для них. Питання в тому, яких уболівальників. Коли величезне стадо (м’якшого визначення не підберу) фанатів «Динамо» розпочало на полі НСК «Олімпійський» свою дику забаву, на обличчях обох братів Суркісів, президента ФФУ Павелка ясно читалося, що вони б радо обійшлися в цьому матчі без такої вболівальницької підтримки. На футбольні ворота, які й так ледь було не розтрощив могутнім ударом капітан «Шахтаря» Срна, було жаль дивитися. Одразу пригадалася фраза
з «Ревізору» Гоголя: «Звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати?». З величезними труднощами найавторитетнішим динамівцям Шовковському і Гусєву, а також віце-президенту УЄФА Григорію Суркісу, які виступили в ролі своєрідних «загоничів худоби», вдалося вгамувати екзальтовану юрбу. І це, врахуйте, вона була ще в доброму гуморі, налаштована поблажливо. Можна лише здогадуватися, що було б, якби переміг «Шахтар». І можна спробувати передбачити долю його менш численних прихильників… Скидається на те, що наше фанатське середовище йде шляхом, який цивілізований футбольний світ уже
пройшов і який 30 років тому закінчився трагедією на брюссельському стадіоні «Ейзель» перед фіналом Кубку чемпіонів «Ліверпуль» - «Ювентус». Причому це стає справжньою пошестю, яка блискавично поширюється і дається взнаки не лише у Києві, а й на периферії. «Не хочу ображати вболівальників, але так не має бути. Вони повинні вести себе в межах дозволеного», - підсумував свої враження після матчу президент «Динамо» Ігор Суркіс. Зрозуміло одне: футбольне керівництво повинне вжити негайних і ефективних заходів для забезпечення порядку під час футбольних матчів. Навряд чи тоненький ланцюжок хирлявих на вигляд стюардів може бути надійним запобіжником від «ентузазізму» безголових вандалів.
Тепер – до самого поєдинку. Він видався гідним статусу фінального й тримав аудиторію в напрузі до останнього пробитого 11-метрового. «Ніхто не хотів поступатися», - найкоротше резюме гри. Для «Шахтаря» це була нагода підсолодити загалом гіркуватий присмак від сезону; «Динамо» ж прагнуло, висловлюючись дещо заяложеною футбольною фразою, покласти золоті медалі чемпіонів у кубок (хоча зробити це неможливо чисто з технічних причин, як і налити ритуального шампанського). Матч вийшов напруженим, навіть кривавим (Кучер із залитими кров’ю головою і обличчям – видовище не для надміру чутливих суб’єктів) і був майже класичним протистоянням, загалом, рівних і гідних суперників. І стовідсотково гольові моменти теж розподілилися порівну. На вже згаданий постріл у поперечину Срни відповів під завісу гри майже вбивчим ударом головою динамівець Хачеріді. Вистачало в ній і різних зачіпок, підніжок, і зроблених крадькома борцівських захватів. До честі арбітра Можаровського, він не дав надміру розгулятися пристрастям на полі та, врешті-решт, не став об’єктом скандальної футбольної хроніки і претензій з обох боків, що, як свідчить досвід поєдинків цих команд, трапляється дуже рідко. У лотереї з пенальті нерви виявилися міцнішими у гравців «Динамо», які спромоглися ліквідувати відставання у два м’ячі. За що й були винагороджені Кубком України. Щоправда, з відчутним запізненням, уже по опівночі, після закінчення оргії горе-вболівальників на полі.
Фінал Кубку України поставив крапку на внутрішніх футбольних змаганнях сезону. 14 червня матч Україна – Люксембург в рамках відбору до Євро-2016 завершить міжнародний календар збірної сезону 2014/2015.
