Завершальну гру сезону збірній України, якій декілька днів тому словаки наочно і переконливо продемонстрували, що реальна різниця між переможцем групи в Лізі націй та її аутсайдером зовсім мізерна, випало провести проти "лузера" іншої групи отої самої ЛН, з регламентом якої досі плутаються - Туреччиною. Експериментальний склад, який чи то змушений був виставити А. Шевченко у Антальї, чи зробив це свідомо з прицілом на майбутні баталії, одразу ж продемонстрував, що наслідки "словацького похмілля" ліквідовані, найближчий резерв збірної (а, може, вже значною мірою її обличчя найближчими роками) побоювань нібито не повинен викликати. Навпаки - вселяє оптимізм. Одразу зазначу: таке враження, не виключено, виникло через те, що візаві Шевченка - досвідчений М. Луческу - теж вирішив перевірити деяких своїх молодих "аскерів", котрі були сповнені бажання показати себе. І не дуже, будемо відверті, в першому таймі заважали в цьому українцям. Саме тому, напевно, нашим в центрі поля часами вдавалася гра мало не в стилі "Барселони" - з великою кількістю коротких і передач, "накриванням" суперника вже на його половині. От тільки між Коваленком, який цього разу був відряджений в атаку, і Мессі чи Суаресом - доволі поважна різниця, тому головного, тобто точного останнього пасу і такого ж точного завершального удару від наших гравців ми не дочекалися...
Зате дочекалися демонстрації своєї майстерності голкіпером Луніним, який вдалими діями на початку другої половини довів, що митарства в іспанській La Liga на його кваліфікації не позначилися. Зовсім незайва інформація, якщо врахувати, що вік П'ятова навіть за воротарськими мірками вже доволі солідний, а Бойко у матчі зі словаками виявив що завгодно, крім надійності та впевненості. Турки згадали, що грають у себе вдома, трохи натисли; цього "трохи" було достатньо, щоб побачити доволі надійну гру в центрі захисту Пластуна, впевненого на позиції опорного хавбека Макаренка, лівого захисника Миколенка, який встигав і виконувати свою роботу "в тилу", і підключатися до атакуючих дій. З останніми, щоправда, в другому таймі були проблеми: віддалену загрозу воротам "бусурманів" становила лише вилазка Зінченка під доволі гострим кутом, однак свій шанс хронічний резервіст "Манчестер Сіті" змарнував. Голими руками турків узяти не вдалося, а разючої шаблі чи списа в руках наших футбольних "запорожців" не знайшлося...
Після матчу в студії "Головної команди" висловлювалося чимало надій на майбутнє команди Шевченка. Схожі мотиви звучали колись і при оцінках перспектив збірних Михайличенка, Блохіна, Блохіна. Опісля ж здебільшого шкрябали потилиці. Як буде цього разу?