Футбол: положили душу й тіло
Україна - Португалія: 2:1
Коли пролунав фінальний свисток, і те, що ще порівняно недавно здавалося малоймовірним, а тепер стало реальним (збірна України - переможець групи), я раптом відчув деяку незручність за свої давнішні скептичні оцінки тренерських можливостей Андрія Шевченка. Вчора увечері він (тепер уже доречніше - Миколайович) довів, що чітко уявляв, як досягти мети. І йшов до неї вперто і наполегливо.
Одразу ж привітаю Теодозія Кухарського - шеф організаційного відділу облради наче розгадав задуми тренерського штабу нашої збірної щодо організації гри й точно передбачив її результат у нашому опитуванні. А те, що саме організаційні аспекти (вкупі, звичайно, з великими вольовими зусиллями) забезпечили команді А.Шевченка, без перебільшення, історичну звитягу, сумнівів не викликає.
Футбол багатий на всілякі парадоксальні моменти. У попередньому матчі з Литвою рахунок 0:0 зберігався майже до 30 хвилини - зациклені на тому, щоб не пропустити, прибалти створили перед своїми воротами, здавалося, непрохідні редути. А у поєдинку з Португалією вже на 27 хв. на табло виблискували дуже приємні для нашого ока 2:0 - наче суперником були не К. Роналду з компанією, а якась Андора чи Ліхтенштейн. Гонористі нинішні чемпіони Європи отримали першого ляпаса вже на 6 хв. - ще й не встигнувши заявити про свої претензії на права господаря поєдинку. Розіграш кутового завершився ударом Кривцова головою і результативним добиванням Яремчука. Наша команда одразу ж позначила найбільш перспективний шлях розвитку своїх атак: не втягуючись у змагання з португальцями за контроль м'яча, українці довгими передачами доправляли його в передню лінію, передусім на правий фланг, де активно діяв Ярмоленко. Однак це не означає, що протилежний край поля був у нас "атрофований". Саме звідти на вже згаданій 27 хв. Миколенко, вигравши боротьбу в португальського хавбека, віддав вивірений пас на Ярмоленка, якому залишилося лише влучити в кут воріт.
Португальці, слід визнати, доволі швидко "обтрусилися" від такого баняка води, вилитого на їхні голови, й заходилися розтягувати наш захист несподіваними передачами, а на додачу - ще й докучати П'ятову дальніми ударами. Але наша оборонна ланка (теж наслідок отієї розумної організації?) діяла уважно, злагоджено і самовіддано; коли м'яч опинявся у Роналду, перед ним неодмінно виростав то Миколенко, то Зінченко; активно допомагали захисту Ярмоленко і Яремчук.
Перші 10-15 хв. другого тайму, за визначенням коментатора, стали для нашої команди "пеклом". Португальці, усвідомлюючи, що час неухильно стискається, кинулися на штурм воріт господарів. Опісля нашим футболістам вдалося дещо заспокоїти гру, але коли на 70 хв. м'яч, на думку англійського арбітра, влучив у руку Степаненка в межах карного майданчика і Тарас побачив перед собою червону картку, подумалося, що справжнє пекло для нас почнеться саме тепер. К. Роналду впевнено реалізував пенальті, й понад 20 хв., що залишалися, обіцяли глядачам на стадіоні та біля телеекранів повний набір серцево-судинної фармакології. Але гостра (хто сперечатиметься?) португальська коса натрапила на твердий український камінь. Точніше сказати - граніт.
Тричі П'ятов виграв двобої у Роналду: перший раз - після штрафного удару, вдруге - врятувавши ворота після удару "КріРо" впритул і втретє - після фірмового блискавичного "кивка" головою. Тут же Миколенко, який провів просто блискучий матч, постелившись у підкаті, завадив Пепе добити м'яч у ворота з гострого кута. А під самісіньку завісу гри футбольна фортуна винагородила українців за стійкість і терпіння - м'яч після удару Данілу вирішив не пірнути у верхній кут воріт, а смаковито "поцілувати" поперечину. Справедливо? Так - за всіма небесними і спортивними законами збірна України сповна заслужила вчорашню перемогу.
Ігор Дуда