Гетто для пішоходів

Які найбільша загроза чигає нині на українців і, зокрема, тернополян? Політичні ігрища у вищих ешелонах влади і містечковому «болоті»? Засилля продажних ділків з «липучими руками»? Тотальна і нездоланна корупція? Непосильні комунальні тарифи? Обіцяна чергова хвиля мобілізації? Відсутність хоч якихось обнадійливих перспектив?

З усіма цими напастями зневірений люд вже якось, із зубним скреготом, привчився співіснувати, сприймаючи їх як неминуче зло, своєрідну карму території, на якій випало жити. Принаймні як безпосередня загроза усе назване вже не сприймається. А що ж тоді  сприймається? Щоб зрозуміти це, потрібно зовсім небагато: ступити на пішохідний перехід.

Рушивши через нього на вулиці Крушельницької, я, наївний, чомусь думав, що маю на це право і що це нічим мені не загрожує. У водія вишневої легківки, яка саме мчала, не зменшуючи швидкості, щодо цього була інша думка. Авто різко загальмувало за якихось десяток сантиметрів від мене. Жвава жестикуляція і дикі гримаси шофера свідчили, що він вкрай обурений таким моїм нахабством. Я мовчки тицьнув пальцем на знак пішохідного переходу, але «шоферюга» продовжував вимахувати руками й вигукувати на мою адресу щось «підбадьорливе». Відтак різко рвонув з місця.

У стресові життєві хвилини одним із засобів переключення з травмуючого фактора є гумор чи іронія. Так, принаймні, рекомендують психологи. Майже одразу ж згадалося «Золоте теля», але згадалося не через витівки великого комбінатора О.Бендера.  На першій же сторінці своєї веселої оповідки Ільф і Петров пророче зобразили похмуру картину на наших дорогах: «У великому місті життя пішоходів мученицьке. Для них ввели таке собі транспортне гетто. Їм дозволяють переходити вулиці лише… в тих місцях, де рух найінтенсивніший і де волосину, на якій зазвичай висить життя пішохода, найлегше обірвати».

Отой «бик» за кермом, припускаю, іноді зазирав у книжку. Принаймні, можна запідозрити, що «Золоте теля» осилив. А там вже в перших рядках написано, що пішоходів треба любити. І що вони складають кращу частину людства…

Такий випадок із повсякденного життя – більш ніж типовий. Щодня безліч людей ступають на «зебру», не маючи жодної гарантії, що перейдуть на протилежний бік дороги. І що про них не повідомлять у стрічці новин як про потерпілих чи загиблих, у супроводі, для наочності, фото пішохідного переходу з патьоками крові. Нинішня ситуація в країні й моральний клімат у суспільстві здатні сформувати що завгодно, але не толерантність і взаємоповагу людей. Хто більше винен – люди чи обставини, - судити не беруся, але хамська манера багатьох водіїв мчати через пішохідний перехід, не зменшуючи швидкості та ще й розмовляючи при цьому по «мобільнику», стала повсякденним атрибутом наших автошляхів. І, відповідно, причиною численних людських трагедій. Трапляються, звичайно, рідкісні винятки, коли якась совісна душа за кермом, відчуваючи власну неправоту, сором’язливо відведе погляд. Але такі випадки – саме виняток, який лише підтверджує залізне правило: на наших вулицях і автошляхах йде справжня війна. З втратами, цілком порівнянними з кількістю загиблих у бойових діях.

Ігор Дуда