Камуфляж

10.09.2014 11:41

Для окреслення теми – анекдот з часів СРСР: «Заява ТАРС. Шість китайських ракетних дивізіонів обстріляли мирний радянський трактор поблизу кордону, після чого були знищені ракетно-ядерним вогнем у відповідь. Трактор зазнав незначних ушкоджень. Радянський уряд попереджає, що якщо китайська сторона продовжуватиме подібні провокації, СРСР застосує зернозбиральний комбайн «Нива».

Серцевина дотепу – відмінність між по-дитячому безневинною обгорткою і зовсім не таким безневинним змістом. Між тим, що декларується і тим, що є насправді. Тим, що лежить на поверхні й тим, що сховане у сувоях словесного камуфляжу. До подібних викрутасів вдаються тоді, коли сказати, так би мовити, прямим текстом про те, що думаєш або що затіваєш, не зовсім зручно. Або ж дуже навіть незручно.

Міжнародна дипломатична практика усіх часів і народів вельми багата на подібні зразки вербальної еквілібристики. Приміром, неприкриту агресію можна назвати «вирішенням територіальних спорів». Відвертий грабунок населення – «мобілізацією ресурсів окупованих територій». Масові екзекуції – «остаточним розв’язанням» проблеми. Штучно створений і у державному масштабі організований голод – «запамороченням від успіхів окремих керівників на місцях». Виселення величезних мас людей з їхніх місць проживання – «очищенням території від небажаних елементів». Брутальне вторгнення на територію сусідньої країни - «захистом прав співвітчизників за кордоном». Нічого не вдієш – коли на перший план виходять мерзенні цілі й не менш мерзенні засоби їхнього досягнення, задля збереження своєрідного «фасону» доводиться вдаватися до маскувального словоблуддя.

Нинішня Росія нічого принципово нового в цій царині не вигадала, хіба що додавши до вже відомого арсеналу трохи національного колориту. Або ж - розповідей на тему «новых русских». Принаймні, десантники, які «випадково забрели» на українську територію, щосили намагалися вдавати таких собі «Иванушек-дурачков», які все життя пролежали на печі, знічев’я вийшли «погулять», та й заблудилися… Ну що вдієш – є у росіян вроджений комплекс Івана Сусаніна – брести «куда глаза глядят». Російським воякам є з кого брати приклад: їхній президент вкупі з міністром закордонних справ не соромляться заявляти на весь світ, що ніяких російських військ на сході України немає, воюють там, мовляв, самі лише доблесні ополченці, яких ніяк не хоче «услышать» кровожерна київська хунта. От тільки сором’язливо забувають згадати при цьому, скільки російських «тракторів» і «комбайнів» зайняті нині на кривавих «жнивах»…

Ігор Дуда