"Кілька днів не приймала кров земля" - 70 років тому фашисти дотла спалили село на Тернопільщині

20.11.2013 09:40

Жах, пережитий одного разу не забувається протягом життя. Особливо, якщо це спогади дитинства чи ранньої юності. Саме так пояснює собі Євдокія Антонюк неможливість забути події 70-літньої давності.

17 листопада 1943 року у с.Осники, що на Лановеччині, був прохолодний, але погожий ранок. Дорослі уже встали і порались по господарству. За селом, на під’їзній дорозі чергували сільські хлопці. Так було усю війну. Чергові повідомляли жителів про наближення ворога. Отож у той день вони вбігли в Осники кричучи, що йдуть німці. Та не встигли люди поховатись. Карателі в’їхали слідом. Зчинився лемент. Нацисти зігнали людей у церкву та невеличкий храм не вмістив усіх. Тоді гітлерівці відділили чоловіків від дітей та жінок, пообіцявши останнім, якщо приженуть худобу, відпустити їхніх господарів з миром. Жінки повірили, на леваду пригнали хто що мав: корів, свиней, коней. Зайди погнали те все на сусідню Лисогірку Хмельницької області. А чоловіків вистроїли в 2 ряди, поставили на коліна і розстріляли. Двох залишили. Пообіцявши життя, примусили роздягнути загиблих односельчан і знести до сусідньої клуні. Там їх теж застрелили і разом з усіма спалили. Тоді ж запалили усі хати, що були в селі. Вціліло лише 2 під бляхою і 3 під черепицею. Люди, що поховались в схронах для зерна, так і лишились у них цілими родинами, задушившись чадним газом. Ховались також в ставку , ті - вижили. Звершивши свою чорну справу, нацисти пішли з села. Живі повернулись на згарища своїх рідних хат. Де подітись пізньої осені? Пішли у ті 5 хат, що вціліли. Переночували, а вранці розбрелися по сусідніх селах. На місці, де розстріляли чоловіків, залишились калюжі крові. Кілька днів не приймала ту кров земля. Так і стоїть вона в очах Євдокії Антонюк ось уже 70 літ.

17 листопада розповіла Євдокія Семенівна про це на сумних урочинах, що відбулись в селі на тому жахливому місці розстрілу. Тут колись поставили пам’ятник жертвам воєнних лихоліть. Цього року, з ініціативи районного керівництва, його реконструювали усім миром: допомагав і місцевий орендар Василь Мастій, і Герой України Василь Петринюк, і директор ТзОВ «Агро-Ланівці» Василь Мацкевич, приватний підприємець О.П.Дорановський, корпорація «Агропродсервіс» де керівником І.Чайківський, міжрайонне управління водного господарства (керівник Юрій Батьковець), Лановецький райавтодор (Леонід Софіюк), цукровий завод (О.А.Красій), вихідці з села: директор Лановецького РЕМу Микола Бабюк і керівник районного центру зайнятості Людмила Фруміна та багато інших. Автором проекту є районний архітектор Юліан Сірант.

«У квітні цього року молились ми за душі страчених в один день 617 жителів сусіднього села Молотків і от сьогодні, стоїмо на місці, де 70 років тому пролилась кров 187 осниківчан», - сказав у своєму виступі голова райдержадміністрації Віктор Морозюк. Зі словами скорботи звернувся до селян голова районної ради Олександр Блажейчук. В хвилині мовчання застигли усі присутні. Священики Лановецького благочиння УПЦ КП на чолі з о.Миколою та настоятелем місцевого храму о.Юрієм відправили панахиду.

Задзвенів дзвін, вмонтований у пам’ятник і відлуння його розлилось по всьому селу, розчинившись у прозорості листопадового дня …

Вікторія Фарина