Контрасти лютневого ранку

Поїзд «Дніпро-Трускавець» прибув точно за графіком. Хвилина в хвилину. З підніжки вагона на перон зійшов провідник. Він не позіхав на всю ширину рота. Не протирав очі й не застібав «блискавку» на штанах. Не став бурчати на пасажирів, підганяючи їх. Ні – він обсмикнув кітель, поправив галстук і заходився допомагати прибулим виносити їхній багаж. Причому кожному і кожній не забував сказати «На все добре!» чи «Щасливо!».

Темно-сіра і похмура, як сам ранок, легківка обдала мене сумішшю брудного снігу і такої ж  брудної води. Провівши її вдячним поглядом, я перейшов вулицю й став чекати на тролейбус. Увійшов до салону, але утримався від того, щоб сісти на вільне місце з підозрілою масною плямою, і залишився стояти. Коли заспана кондукторка підійшла до мене, протягнув їй гроші. Жінка чомусь  смачно поплювала на пальці й видобула з хитромудрого апарата, що висів у неї на животі, талончик. Краєчком ока я побачив, як сусід поряд завбачливо вдягнув рукавицю. «Все ж який не який прогрес є - подумав для власної втіхи, -  он додумалися вдосконалити систему продажу квитків і тепер тобі не тицяють незугарний зім’ятий талон, який перед тим продали уже кільком пасажирам. Потроху, може, все якось налагодиться…».

На зупинці двері тролейбуса повністю не відкрилися і довелося протискатися у вузький отвір – майже так само, як екс-прокурор Пшонка під час втечі продирався на пропускному пункті в аеропорту.

Вийшовши з тролейбуса, оглянув рукави плаща. Вони, на щастя, були цілі. Заспокоєний, кинув погляд додолу. Поли плаща, штани й черевики були щедро заляпані брудом. З-за свинцевих хмар ледь пробивалося бліде сонце.

Ігор Дуда