Кров і відповідальність

22.12.2015 18:58

Лише нещодавно вдалося переглянути оскароносний фільм «Чорний яструб» режисера Рідлі Скотта – постановника знаменитого «Гладіатора». Стрічка вийшла на екрани ще у 2001 році. У ній розповідається про події 3-4 жовтня 1993 року в столиці Сомалі Могадішо. Для тих, хто не бачив картину – зміст кількома словами.

Як це часто трапляється в Африці, йде громадянська війна, геноцид цілих етнічних груп і голод, як вказано в титрах, біблійних масштабів. Миротворчий контингент ООН не в змозі впоратися з ситуацією, і тоді командування американського контингенту розробляє план блискавичної операції, в ході якої близько 200 «рейнджерів» і спецпризначенців з групи «Дельта» повинні захопити кількох головних спільників місцевого диктатора. Однак вдало розпочата операція обернулася жорстоким боєм тривалістю майже добу, загибеллю 19 американців, понад тисячі сомалійців, двома збитими гелікоптерами (оригінальна назва фільму – Black Hawk Down – «Падіння «Чорного Яструба»). Вже опісля були названі причини тяжких втрат і відносної невдачі операції: недооцінка противника, погана розвідка, шаблонність тактики, помилки в управлінні, слабкість бронетехніки (зокрема, бронеавтомобілі «Хамві», які нині поставляють Україні США, виявилися досить слабо захищеними навіть від пробивання автоматною кулею калібру 7.62). Бюджет стрічки (92 млн USD) дав змогу показати війну масштабно і в усьому її жорстокому натуралізмі. На екрані майже дві з половиною години триває безперервний бій, ллється і бризкає кров, лежать відірвані кисті рук і гори трупів, лунають нелюдські крики і стогони поранених. Саме з кров’ю, пов'язаний епізод стрічки, який вразив і запам’ятався найбільше. В фіналі командувач операцією генерал-майор Вільям Гаррісон заходить у приміщення шпиталю і бачить на підлозі велику калюжу крові. Підкоряючись якомусь інстинктивному пориву, він хапає серветку і починає витирати кров, наче відчуваючи власну провину за неї і бажаючи стерти це болісне нагадування. Але кров не витирається, а лише розповзається по підлозі. Опісля Гаррісон офіційно взяв на себе відповідальність за результати операції в Могадішо. Вчинок, гідний справжнього високопоставленого військового.

Кров і відповідальність за неї. Майже два роки триває гібридна війна на сході країни. Української крові за цей час пролито чимало і скільки ще проллється – невідомо. А от щодо відповідальності за неї…Щось не доводилося чути, щоб після трагічних подій під Іловайськом чи Дебальцевим та інших невдач і численних проколів хоч котрийсь із наших міністрів чи генералів відверто визнав власні похибки і тим більше – взяв на себе відповідальність за помилки стратегічного характеру. Один з них (І.Тенюх) заявив свого часу, що «збройні сили України не мають юридичного права розпочати військові дії в Криму»; другий (В.Гелетей), як міністр, причетний до болючої невдачі під Іловайськом, але урочисто пообіцяв з трибуни Верховної Ради «провести парад перемоги в українському Севастополі»; третій (В. Муженко) майже рік тому заявив, що «бойових дій з підрозділами регулярної російської армії ми на сьогоднішній день не ведемо». А недавно Начальник генштабу (!) генерал-полковник Муженко помістив на своїй сторінці у Facebook фото бійців спецназу, які спеціалізуються на секретних операціях, одним махом «засвітивши» їх усіх і змусивши інших відвідувачів користувачів задавати питання, як трактувати цей вчинок: як злочинне недбальство чи як зраду?

Цілком очевидно, що наша армія, яка розвалювалася, розтягувалася і розкрадалася протягом двадцяти з гаком років, нині лише набуває ознак серйозної військової потуги. Набуває й бойового досвіду в боротьбі з сильним і підступним противником. Її вишкіл і оснащення – питання не одного року. Здається, зараз маємо щось віддалено схоже на те, що багато військових істориків (зокрема, відомий розвідник-перебіжчик В.Суворов) відзначали у німецькому Вермахті: загартовані боями солдати, офіцерський склад середньої і нижньої ланки, який набув певного досвіду командування в бойових умовах і генералітет, який далеко не відповідає вимогам часу. Залишається сподіватися, що саме оті нинішні «старлєї», капітани, майори, підполковники висунуть зі своїх рядів тих, хто сформує еліту вищого військового керівництва країни. Яка добре знатиме ціну крові й не боятиметься слова «відповідальність».

Ігор Дуда