Лабіринти людської натури Германа Герінга

10.05.2014 18:15

Чергова річниця закінчення Другої світової війни в Європі мимоволі навела на згадку про одного з її найзловісніших персонажів.

На світі немає абсолютно поганих і однозначно хороших людей. Життєвий шлях кожного з нас – це звивисте переплетіння часто полярних вчинків, що диктуються найрізноманітнішими обставинами. Отож буває, що майже біблійний праведник витворить щось таке, чого соромитиметься до кінця життя, а буває, що найзапекліший мерзотник десь зронить піщинку добра.

У Німеччині в часи третього рейху був політик, який користувався великою популярністю в народі. Енергійний, привабливий, наділений непересічним почуттям гумору та самоіронії, респектабельний і водночас демократичний, він однаково природно виглядав і на трибуні рейхстагу, і в мюнхенській пивній, і серед вболівальників на стадіоні. Ще він дуже любив дітей і розчулювався до сліз, гладячи їхні біляві, істинно арійські голівки. Кохався він і в живопису, непогано розумівся на ньому. А з точки зору нинішніх „зелених” він взагалі був ідеальним урядовцем, оскільки на посаді головного лісничого Німеччини чимало зробив для охорони її природи, збереження рослинного і тваринного світу.

Коли ж в Німеччині настали зовсім чорні часи і почалися репресії проти євреїв, цей політик, котрий мав величезну владу (яку спроможна дати лише диктатура) допоміг багатьом з них одержати дозвіл на виїзд з країни, чим фактично врятував їм життя. А напередодні війни з Радянським Союзом висловлював Гітлеру свої аргументи проти цієї кампанії.

Звали цього діяча Герман Герінг. І, крім переліченого вище, він встиг натворити такого, що судді міжнародного військового трибуналу в Нюрнбергу якось не розчулилися усіма його чеснотами і вирішили позбавити світ від нього. Позбавити за допомогою зашморгу. А не розчулився трибунал тому, що, встановивши жорсткі квоти на відстріл дичини в лісах, Герінг відмінив усі можливі квоти на відстріл людей. Він створив у Німеччині перші концентраційні табори. Він, як командувач люфтваффе, віддавав накази безжалісно бомбардувати Лондон, Бєлград, Варшаву, багато інших міст. Він, врешті-решт, був визнаний одним з найголовніших військових злочинців і засуджений до смертної кари.

Нинішні реалії вельми багаті на подібні приклади двоїстості людської природи. Нечистий на руку ділок, виявляється, спонсорує будівництво церкви. Його недавній спільник по рекетирській бригаді під свята відвідує сиротинець і обдаровує діток солодощами. Ласий на хабарі суддя може нарікати на недосконалість законодавства, періодично тримаючись за серце (не витримує, бідолашне, тяжкої праці). А іноді в приступі щирості зізнається, що і йому доводилося виголошувати неправедні вироки. Тиснули на нього, мовляв, ну куди ж у нас сховаєшся від телефонного права... Але таке траплялося раз чи два, а в усьому іншому він чистіший за дитячу сльозу... Буває важко зрозуміти, що в ті моменти керує людьми: залишки сумління чи звичайнісіньке лицемірство.

Ігор Дуда