Ліга чемпіонів: Ось вам, хлопці молодії, раз, два, три…

«Динамо» - «Манчестер Сіті»: 1:3

Виявилося, зокрема, що підтримка глядачів (в тому числі й президента країни), яку керівництво «Динамо» вимолювало в УЄФА протягом усієї зими, у поєдинку проти вищого за класом суперника має другорядне, якщо не третьорядне значення.  Виявилося, що втома і солідний футбольний вік гравців «Сіті», про які багато говорилося перед грою,  зовсім не перешкоджають їм випереджати футболістів «Динамо» у швидкості ніг і думки. Очевидно, те, що запропонували кияни гостям, на тлі боротьби в АПЛ не було особливо втомливим і важким для протидії.  Виявилося, що присутність на полі А. Ярмоленка не є запорукою успіху. Тепер, мабуть, знову почнуть мусолити питання, чи не краще було його продати цієї зими. Загалом Андрій був помітний на полі, приковував до себе увагу одразу кількох суперників, самотужки створив декілька небезпечних моментів, і, можливо, навіть підсилив до себе інтерес з боку якогось із англійських грандів. Однак справжнім лідером команди, здатним переламати несприятливий хід поєдинку, він у цьому матчі не став.

Втім, дебют гри зовсім не налаштовував на такий невеселий ендшпіль. Кияни, здавалося, захопили ініціативу, давши зрозуміти, що збираються грати першим номером. Ця ілюзія протрималася до 15-ї хвилини, коли під час розіграшу кутового захист «Динамо» забув у своєму майданчику про того, про кого забувати  ніяк не можна – Агуеро. Удар зятя Марадони (от сімейка!) у нижній кут воріт Шовковського був невідпорним. Після цього у ігровому механізмі  «Динамо» неначе щось зламалося, і він почав помітно «барахлити». Як часто буває в таких випадках, одразу виявилися тренерські прорахунки з вибором складу. Теодорчик на вістрі атаки виявився абсолютно неефективним, а заміна Гармаша, котрий явно «не потрапив» у гру на Велозу, була з категорії «шило на мило». Безцільне перекочування м’яча  всередині поля, необов’язкові його втрати в простих ситуаціях, відсутність варіантів розвитку атаки – така ігрова «каліграфія» не могла тішити око нікого, крім групи англійських уболівальників. Самі ж гравці «Сіті» охоче скористалися ступором суперників. Оригінальний прихований пас того ж Агуеро на Стерлінга, простріл останнього вздовж воріт – і Сілва, увігнувши м’яч під поперечину, практично зняв усі питання щодо результату матчу і двобою в цілому. В другому таймі «Динамо» наче стрепенулося від заціпеніння, і щось схоже на тривалий тиск на ворота гостей завершився точним ударом Буяльського на 59-й хвилині. Часу, щоб відігратися, залишалося ніби й достатньо, глядачі на трибунах пожвавішали, проте не можна сказати, що це змусило футболістів «Сіті» хоч трохи занервувати. Вони й далі тримали віжки гри у своїх руках, епізодично нагадуючи господарям поля про те, хто є справжнім господарем на полі. Підійшла остання хвилина гри, і я вже думав, як вітатиму свого шановного тезка, директора художнього музею Ігоря Дуду із вгаданим результатом. Аж тут раптом ще один «втомлений пенсіонер» у стані англійців Туре, завдавши філігранного обвідного удару в кут воріт Шовковського, підніс невеличку свиню Ігорю Микитовичу і величеньку свинюку – нашому «Динамо». А заразом і підписав акт про кончину цьогорічних лігочемпіонівських надій киян. Очікувати на рятівні 3:0, 4:1 чи 5:2 у матчі-відповіді 15 березня може лише невиправний футбольний романтик. Або ж  твердий кандидат на психіатричну експертизу.

Ігор Дуда