У звіті про перший матч в Запоріжжі довелося писати, що шанси "Зорі" на вихід у груповий турнір після нульової домашньої нічиєї помітно підупали - немає сумніву, що німецький клуб на своєму стадіоні диктуватиме умови. Зрештою, такою ж була й думка практично всіх, хто вів мову про поїздку команди Юрія Вернидуба до Німеччини. "Шансів справді мало, але хоч невеликий, може, є..." - підсумовував невиразні надії вболівальників хавбек блискучого складу "Динамо" 80-х років Василь Рац.
Однак ті любителі футболу (включаючи автора), котрі віддали перевагу жеребкуванню групового турніру Ліги чемпіонів, де визначалися суперники "Шахтаря" (йому, до речі, дісталися "Манчестер Сіті", "Ліон" і "Хоффенхайм" - могло бути як і трохи краще, так і гірше), були немало здивовані, коли, переключившись на матч у Лейпцигу, побачили обнадійливі 1:1. На гол господарів на 7 хв. відповів на 35 -ій влучним ударом головою бразильський легіонер "Зорі"
Рафаель Сілва. Звісно, господарі тиснули на ворота іншого бразильця - Луїса Філіпе, - і під завісу тайму м'яч після потужного удару Вернера струсонув поперечину, але, загалом, гравці українського клубу трималися стійко, часто вдало грали на випередження і не давали підстав сприймати гру як вулицю з одностороннім рухом. Другий тайм уже очікувався з обережною надією. Вона стала сміливішою вже на його початку, коли Гордієнко влетів у ворота разом з м'ячем після точної передачі Караваєва. В подальшому "Зоря", здавалося, надійно гасила атакуючі потуги "червоних биків", іноді отримуючи нагоди для своїх контратак. Проте тореро, який завдав би розлюченому парнокопитному останнього разючого уколу, в її складі більше не знайшлося. Натомість господарям їхній натиск, врешті-решт, приніс дивіденди. Спершу на 69 хвилині їхній форвард Огюстен таки
зміг випередити голкіпера "Зорі" й проштовхнути м'ячу ворота. Решта ігрового часу пройшла у наполегливих намаганнях гравців "Лейпцига" забити конче потрібний їм гол і коли до фінального свистка залишалося кілька обертів секундної стрілки, їм допоміг у цьому захисник гостей і за сумісництвом - син головного тренера Віталій Вернидуб. Чи то інстинктивно, чи просто незграбно він зіграв рукою у власному штрафному майданчику. Удар шведа Форсберга з 11-метрової позначки був безжальним і, можливо, став причиною серйозного сімейного конфлікту. Знаючи, як близько до серця приймає такі речі Вернидуб-старший, залишається сподіватися що до "Я тебе породив - я тебе і уб'ю!"
справа все ж не дійде. Жарти жартами, але підопічних Юрія Вернидуба і його самого по-справжньому шкода. Наче працелюбні мурахи вони тягли, здавалося, непосильну ношу (варто порівняти лише фінансовий статус суперників), і коли вже до кінця дороги залишалося зовсім небагато, вона таки придавила їх... Знову це прокляття останньої хвилини, яке регулярно дошкуляє українським клубам.