Майбутнє без підпори

30.01.2017 18:00

Нація повинна дбати про своє майбутнє. Це – підтверджена усім ходом історії аксіома.

Вочевидь, ця турбота не має виражатися лише у вигляді виплат за кожну народжену дитину, оскільки цим часто користуються батьки без почуття відповідальності перед тими, кого вони приводять на світ. Не повинна це піклування також зводитися лише до встановлення премій і стипендій для особливо обдарованих діток, остільки такі вундеркінди народжуються не щодня і не в кожній родині. Набагато суттєвішим є системне виховання молоді. З тих же історичних прикладів відомо, якою ефективною є продумана, цілеспрямована і всеохоплююча молодіжна політика. У Древній Спарті, приміром, усіх здорових 7-річних хлопчиків відправляли в спеціальні військові табори, де вони займалися фізичними вправами, вправлялися у володінні мечем, списом. У них поступово вироблявся, висловлюючись нинішньою мовою, командний дух, відчуття ліктя товариша у бою, згуртованість і здатність долати перешкоди. В 17 років такий хлопчина уже ставав справжнім воїном. Не в останню чергу – завдяки прикладу старших, котрі самі демонстрували стійкість і відданість Спарті.

Німеччину часів Гітлера прийнято вважати обителлю пекла на землі, проте в тому, що стосується молодіжної політики, пропаганди здорового способу життя, заняття спортом, виховання в дусі державницької (хоча і в мізантропічному нацистському розумінні) ідеї третій рейх може слугувати прикладом організації. Буквально кожна хвилина у молодих німців була заповнена різноманітними заходами і ні на що інше у них не залишалося часу. Їхнім батькам, до речі, це вельми подобалося, оскільки позбавляло їх багатьох виховних проблем. А скажіть, чи заперечували б проти такої системи наші українські татусі й матусі, котрі часто просто не можуть дати собі ради зі своїми чадами, які з роками стають справжнім лихом для суспільства? Що може в наших умовах дати таким зрослим на тусовках з блатною «фенею» тинейджерам справжню, соціально корисну опору в житті? Однозначно – особистий позитивний приклад сильних, відданих державницькій ідеї особистостей. Але саме вони зараз – у відчутному дефіциті. Тому й правлять балом скепсис (в кращому випадку) і цинізм (у гіршому). Різні табірні збори «соколят», «пластунів», козацький гопак - це, звісно, добре, але це досі не є масовим і всеохоплюючим явищем. А не є тому, що формально українська держава ще не стала українською за своїм єством. Пущена на самоплив молодіжна політика – чи не найголовніше цьому підтвердження.

Ігор Дуда