Майже афект: перше враження від сьогоднішнього засідання Верховної Ради
Афект, можливо, занадто сильно сказано – мене просто знудило від сьогоднішньої балаканини і переливання з пустого в порожнє у Верховній Раді. Отож, правильніше буде це просто назвати першим враженням. Втім, воно й здатне викликати стан, близький до афекту.
Увійти в нього було від чого. Починаючи від президентської подяки екс-прем’єру Яценюку за дворічну жертовну роботу. Зрозуміло, професійному дипломату язик слугує для того, щоб приховувати думки, але ж і в цій справі варто знати міру… Подяка збанкрутілому посадовцеві (як і визнання його роботи «задовільною») на тлі «нульового» рейтингу і всенародного невдоволення на межі з відчаєм – це вже щось із розряду святотатства. Або ж – повної відірваності від реального життя. Даруйте, але ж неминуче виникає запитання: якщо робота визнана задовільною, та ще й заслуговує на президентську подяку, то… чи є сенс «просити» з посади такого цінного кадра? А поза тим – все як звично. Тривалі цілодобові кулуарні торги у політичній верхівці (трудівники!), які зводяться до банального перетягування покривала на себе і намагання урвати якнайбільше владних привілеїв, загортаються у привабливу, як шоколадка фірми Roshen, обгортку турботи про народ і занепокоєння його майбутнім. Знову звична жуйка про головні біди, що нависли над країною: війну і корупцію. Шановні, протріть, нарешті, очі! Це хто ж, Путін, заразив вірусом корупції продажні місцеві суди, які виносять сміховинні вироки ділкам з липкими руками і виправдовують «крутих» мерзотників? Це Путін створив вам у кожному провінційному закутку касту обраних «рішал», які залюбки неформально «перетруть» усе між собою, а потім прийняте ними у сауні чи на полюванні «рішення» освятить своїм актом сесія якоїсь місцевої ради? Це Путін постарався, щоб цивілізований світ почав розчаровуватися в нас і переставав нам довіряти? Це Путін заслав нам табуни «професійних патріотів»? Ще у ХVIII столітті англійський літературний критик Семюел Джонсон промовив пророчу і універсальну фразу «Патріотизм – останнє пристановище негідника». Мається на увазі той вид фальшивого патріотизму, який в усі часи й в усіх країнах слугував прикриттям особистих егоїстичних інтересів. Тому можна скільки завгодно загортатися у національний прапор і кричати про власну ( пов’язану зі смертельним ризиком!) волонтерську діяльність – незугарна правда все одно вилазить, наче вовна з драного кожуха.
А заразом і з’явилася спонтанна відповідь на запитання, які так часто лунають в нетрях дезорієнтованого і зденервованого народу: коли ж ми заживемо по-людськи? Одразу ж за гарячими слідами вражень від сесії ВР спробую коротко відповісти: здається, ніколи… Безчесних політиканів, прокурорів, суддів, різномастих ділків і все оте бидло, яким кишить довкілля, жодна чума вибірково не винищить. Самі вони вимирати не збираються. Отож, вдихніть якнайглибше і… затягніть ремінці. Стривайте, хтось уже згадував не так давно про оті ремінці. Здається, отой головний «камікадзе», який гонорово обіцяв «куля в лоб – так куля в лоб» і якого сьогодні відправили у відставку з оцінкою «задовільно». Коло замкнулося.