Маршрут з хронічною перервою

Як уже не раз зазначав, їзда у комунальному транспорті для мене - заняття не з найприємніших. Отож, коли є можливість, волію обходитися без його комфорту. Все ж, подеколи це буває необхідним.

Ота сама необхідність найчастіше змушує користуватися маршрутом № 35. До того ж, поїздка в ньому зазвичай не викликає такого сплеску негативу, як у архаїчних засобах пересування жовтого чи зеленого кольору. Справа залишається за малим - здійснити цю поїздку. Це подеколи буває нелегко.

Будній день. 11.30. Зупинка біля ПК "Березіль". Чекаю вже хвилин 15. Тим часом маршрутка під отим самим № 35 вже тривалий час стоїть на перерві на бічній смузі біля самого ПК. Ще через 2-3 хвилини констатую з полегшенням, що до зупинки наближається ще один 35-й приємного червоного кольору. Полегшення майже одразу змінюється на розчарування - на лобовому склі читаю лаконічне "На перерву".  Маршрутка проминає зупинку і зупиняється метрів за 10-15 за нею. Все. Стоп. Час для заслуженого відпочинку.  Позираю з надією на першу 35 -тку, що стоїть збоку, і бачу, що її водій вже поклав на кермо... ні, не руки, а ногу і почав завзято шкрябати п'ятку. Минає ще декілька хвилин. До зупинки під'їжджає маршрутка № 16, і я вирішую, за відсутністю кращого варіанту, скористатися нею, хоча маршрут не зовсім мене влаштовує. І вже на греблі ставу бачу ще один № 35 з уже знайомим написом  "На перерву"...

Я не фахівець з логістики і комунального транспорту і визнаю, що можу  помилятися. Але здається дивним, що одразу три водії транспортних одиниць одного маршруту майже одночасно можуть дозволити собі перерву, тобто рекреацію, релаксацію з позіханням і шкрябанням п'яток, розмовами по "мобільниках" (останнє вони успішно роблять і під час руху). Скільки тоді ж їх залишається на лінії?  Отже, наші маршрутки ще здатні дивувати - мене (і, думаю,  не лише мене) вже, здавалося, давно перестав дивувати і їхній переважно "отстойний" (скористаюся молодіжним сленгом ) стан вкупі зі схожим рівне культури водіїв...