Мрія ідіота

27.12.2015 17:33

Я не Мартін Лютер Кінг, який пожертвував життям задля встановлення расової рівності. І, тим більше, не Наталія Королевська, котра сплагіювала його відомий вислів для власної передвиборчої кампанії, що обернулася гучним провалом. Але передноворічна пора – слушний час для мрій, нехай навіть божевільних і нездійсненних.

У мене теж є мрія. Можна сказати, неординарна. Нехай і нездійсненна, та все ж… Я мрію бути комендантом, або ж, принаймні, охоронцем з кулеметом на сторожовій вежі у віртуальному концтаборі, куди запроторять усю нечисть, яка просто заважає дихати нині нормальним, не позбавленим сумління людям. Одразу ж обумовлю один виняток: віддавна відчуваю деяку прихильність до симпатичних і винахідливих шахраїв на кшталт Остапа Бендера, які вміло грають на прагненні обивателів казково і блискавично розбагатіти чи на інших низьких людських пристрастях. Тому для аферистів такого штибу призначив би м’якший, більш поблажливий режим утримання. Зрештою, вони ж просто користуються людською тупістю, зажерливістю, або дурнуватою довірливістю. Беруть, так би мовити, те, що саме пливе в руки.

Контингент мого уявного концтабору – це, передусім, вся ота «крута» публіка, яка починала з наперстків і примітивного рекету, далі перейшла до «кришування» і допомоги в «рєшанні праблєм», а потім раптом несподівано навіть для себе набула іпостасі «шановних людей», сіла в шикарні крісла менеджерів офісів компаній і банків і «рулить» ними, спираючись на набуті в молодості навики. Самим їм на моїй віртуальній зоні, звичайно, буде нудно. Гідну компанії їм могло б скласти чимало представників системи, яку в нас через якесь дике непорозуміння, називають правоохоронною. Генерали, полковники, підполковники і так далі вниз за рангом. Прокурори усіх рангів. Судді у пишних мантіях. Неперевершені майстри фабрикування справ, виправдання мерзотників і засудження невинних. Партнери у тенісі, футболі, преферансі, рибалці, полюванні та оргіях у саунах. Тих, які калічать і вбивають людей на записаних на татуся чи тещу «Мерсах» і запросто виходять сухими з води. От їх усіх і кинути за колючий дріт- нехай влаштовують там між собою «розборки», згадуючи давні образи. Нехай з’ясовують, хто кого «підставив», хто кого «кинув», хто має відповідати за «базар»… А для «окультурення контингенту» додати у їхнє середовище гурт безпринципних і брехливих політиканів усіх рівнів, спритних «господарників», які багатіють на зубожінні людей, вкупі з кошовими отаманами, генералами і полковниками – нехай там за колючим дротом вирішують, кого і що лобіювати; вибудовують схеми «відкатів» і встановлюють мінімальні суми «подяк»; утверджують «козацькі традиції», під камуфляжем яких на волі добре кралося, «бралося», «давалося» і зловживалося. У один барак з ними усіма можна поселити й молодих, але вже цілком сформованих «відморозків», у яких постійно «сверблять» кулаки – нехай набираються досвіду і в майбутньому з «шісток» і «шнирів» також виростуть до «шановних людей». Ну, не вічно ж ходити з тавром «тітушок» на чолі.

Ось їх усіх бараком– на ранкове шикування. Перекличка під загрозливий гавкіт вівчарок. Короткий інструктаж перед роботою на каменярні, прорубці лісу, чи ще краще – на урановій шахті. А потім - «Направо! Кроком руш»!». І – взяти на приціл КПВТ чи ПКТ. «Крок наліво, крок направо – спроба втечі! Розстріл на місці!». І – коротка вбивча черга по першому, хто не підкорився наказу. Через 50 метрів – друга…

У мене є мрія – побачити у той момент реакцію і фізіономії всієї згаданої вище мерзоти. Багато віддав би за те, щоб вона здійснилася. Хоча й даю собі звіт, що таке бажання може претендувати на прискіпливу увагу психіатричного консиліуму, але не можу відмовитися від нього, оскільки в його основі – одвічне прагнення людини до справедливості. Справедливості, яка вже й, напевно, забула, коли ступала ногою на територію під назвою «Україна».

У мене є мрія, що вона колись віднайде до неї дорогу серед мороку, болота і баюр. Мрія ідіота, скажете? Але й вони іноді збуваються, як відзначив одного разу той самий О.Бендер

Ігор Дуда