На Тернопільщині запатентували весільні традиції

До переліку нематеріальної культурної спадщини внесли ще три елементи

Це - обряд «Вінкоплетення» перед весіллям у селі Синьків, «Традиція вбирання хрестів Хресної дороги у селі Монастирок», «Традиція музикування весільних музик села Настасова Тернопільської області». Про це повідомили у Тернопільському обласному методичному центрі народної творчості.

Обряд «Вінкоплетення», як розповіли у Центрі, є невід’ємною частиною нематеріальної культурної спадщини Заліщицького краю. Це плетення вінка або «плетення долі». Завдання обряду за народним звичаєм – захистити молоду пару від усіляких негараздів, заздрості, вроків. Чому ж саме вінок? Бо вінок – це коло, сонце, символ дівочої чистоти, гордості, молодості, вічного кохання. Щоб зберегти всі властивості вінка, обов’язково потрібно дотримуватися встановлених звичаїв, починаючи зі збирання барвінку і до того моменту, коли наречену вберуть у вінок. Для села Синьків, Заліщицької об’єднаної територіальної громади цей обряд має важливе значення для залучення молоді до культурної спадщини, адже він передається з покоління в покоління під час весіль.

Процес прикрашання хрестів у селі Монастирок Більче-Золотецької територіальної громади має особливу атмосферу. Напередодні храмового свята – Воздвиження Чесного Животворчого Хреста, за традицією, сільські дівчата квітами, вінками прикрашають хрести. Кожна ‒ один, «свій» хрест із прикріпленим до нього образком, який відображає дану стацію дороги Ісусових страждань. Зілля, яке священник освятив на хрестах, є помічне при хворобах. Після свята усі бажаючі мають можливість взяти трохи квітів з собою, їх висушують і зберігають. Сьогодні хресна дорога у селі – це не лише пам’ять про минуле, а й свідчення сили традиції, яка пережила переслідування комуністичного режиму і збереглася завдяки людям. Вона об’єднує покоління і нагадує, що віра та родинні цінності завжди залишаються основою життя.

Настасівські музики – унікальне культурне явище Тернопілля, яке народилося ще у 1920-их роках минулого століття у селі Настасові та окружніх селах і побутує донині. Феномен цього елементу полягає у мистецькому таланті настасівчан до гри на музичних інструментах «на слух» без академічної фахової освіти. З юних літ майбутні музики переймають навички традиційної гри від батьків та музикантів старшого покоління, з часом, замінюють їх у інструментальному ансамблі. Від весілля до весілля музики відтворюють звичні з дитинства марші, козачково-гопакові мелодії, коломийки тощо, продовжуючи традицію. Кожен музика уміє грати на різних музичних інструментах та може один одного замінити на весіллі. Гурт акумулював у собі традиційну інструментальну музику через присутність у ній інструментів з різних регіонів України (сопілка – Карпатська область, кобза – Центральноукраїнський регіон) і несе у собі Українотворчий характер. Зараз Настасівські музики відомі не лише в Україні, а й за її межами, є Лауреатами багатьох Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів-конкурсів традиційного мистецтва (Польща, Угорщина, Німеччина, Франція, Словенія, Румунія).

Ольга Трач, фото зі сторінки ТОМЦНТ у фейсбуці