Народ, який важко збагнути

«Ми, українці, просто незбагненний народ», - це визначення прозвучало нещодавно з вуст політичного оглядача в студії одного з телеканалів.

Якщо взяти за основу отої незбагненності суперечливість у ставленні до чогось, двоїстість, то погодитися з цією характеристикою можна якщо й не цілком, то значною мірою. І ота фраза в студії була мовлена явно не з компліментарною метою (як іноді говорять приміром, про жіночу загадковість і непередбачуваність) , а у виразно негативному аспекті.  Привід для цього вчергове відшукався: лемент і плач через проблеми, викликані повінню в західних регіонах на тлі бездумно-хижацького вирубування лісів у Карпатах. Те, що тут існує причинно-наслідковий зв'язок, наочно демонструвалося в експериментальних умовах: лили воду з лійки на грунт з рослинністю й без неї. І можна було побачити, що кореневище таки затримує воду. Можна було б, звичайно,  в стилі нашого 5-го президента, пошукати тут руку Москви, але ж проти правди не попреш - ударними темпами нищимо природу й у буквальному розумінні рубаємо гіляку, на якій сидимо, ми, українці. І приклад цей - далеко не єдиний. Катавасія з носінням (точніше, неносінням) масок і масовими гульбищами в нинішню епідемічну пору - з тієї ж "опери". А ще  ми  так одностайно прагнемо в Європу, так рвемося до неї, що у цьому шаленому натхненні якось забуваємо, що сумлінна сплата податків – чи не квінтесенція західної ментальності. І, відповідно, порушення і зловживання у цій сфері – тяжкий юридичний гріх, що тягне за собою "ваговите" покарання. Українці ж хочуть і європейцями почуватися, і водночас дозволяють собі більш ніж фривольне ставлення до сплати податкових сум. І суспільна думка щодо отаких порушників зовсім не є негативною – навпаки, нерідко можна почути: он який спритний хлопець, наче отой казковий Колобок – і від баби втік, і від діда втік… А над тим, що ота «спритність» згубна для соціальної політики ми схильні замислюватися чи не в останню чергу.

Сказане вище – далеко не єдиний вияв отої нашої незбагненності. У нас постійно триває кривава вакханалія на автошляхах і міських вулицях – не в останню чергу через національну традицію сідати за кермо у добряче «підігрітому» стані. Ми ж продовжуємо ставитися до цієї звички багатьох «шоферюг» поблажливо, вибачливо, з розумінням і навіть співчуттям, мовляв, ну хильнув трошки чоловік для настрою, ну що тут такого…І законодавство наше у цій царині, попри підвищення суми штрафів за «п’яну» їзду і навіть спробу її криміналізації,  залишається надто вибачливим – ну, не будуть же верховні мужі під куполом Верховної Ради аж надто затято пиляти під собою гіляку (знову ота гіляка)… Тому недаремно з’являються повідомлення про злісних порушників, яких неодноразово затримують, а вони і далі собі їздять, а поліція й далі акуратно  і методично складає протоколи…

Ну, а як вам щоденні прокльони на адресу корупціонерів на всіх рівнях  вкупі з таким же всезагальним щоденним  вправлянням у рамках схеми «дав – взяв»? Чи таке ж всезагальне засліплення облудною риторикою демагогів і популістів? Або ж загадження довкілля на тлі тужливих співів про калину, садок вишневий і чистеньку водицю з отчої криниці? Куди і як далеко ми заїдемо з усім цим? Зрозуміти, збагнути важко. Як і наш незбагненний народ...

Ігор Дуда