"У маршрутці лячно говорити українською" - біженка про життя в окупованому Криму

З речами на вихід: люди, які не підтримують російського панування на півострові, втікають від переслідувань.

Ольга Шарагіна, український філолог з Ялти, розповідає про нову реальність на вулицях півострова. З двома дітьми-дошкільнятами вона виїхала з окупованого Криму на Тернопільщину до батьків. У російській школі, де жінка викладає українську мову та літературу, її вже попередили, що з наступного навчального року буде скорочення. Подібна ситуація і в Кримському гуманітарному університеті, аспірантом якого є Ольга, пише Наш день.

Її синові – лише шість років, доньці – чотири. Ольга сама виховує малюків. І хоч Ялта стала для них рідним домом, жити на окупованій території з рублями й російськими бойовиками на вулицях жінка не може. Ольга потребує роботи, а її діти – даху над головою.

На кожній станції перевіряли сумки

– Дітей я відправила до батьків, у село під Збаражем, напередодні кримськогореферендуму, 14 березня, – розповідає Ольга. – Було дуже страшно їхати. В автобусі ми не могли спілкуватися українською, одразу з’являлися люди, які реагували на це агресивно. За розмовами стежили провокатори, біля нас крутився підозрілий чоловік, розпитував, куди їдемо, фотографував на мобільний. Всюди ходила так звана самооборона, у поїзді на кожній станції в Криму нам перевіряли сумки. І лише коли ми приїхали на материк, змогли без страху розмовляти українською.

У день референдуму, після якого Крим приєднали до Росії, Ольга була в Ялті. У голосуванні, яке Україна заздалегідь оголосила нелегітимним, вона участі не брала.

– Під час референдуму було спокійно, наскільки це можливо під дулом автоматів, – згадує. – Люди у формі стояли біля виборчих дільниць, хоча в Ялті немає військових частин. Кримські татари були категорично проти референдуму, взагалі, багато місцевих не ходили на дільниці. Більшість вчителів зі школи, де я працюю, теж проігнорували референдум, а директор назвав його абсурдним і закликав колектив до здорового глузду. Але приїжджали люди з Росії,  щоб голосувати. А близько восьмої години вечора на дільницях на годину вимкнули електрику…

Листівки про “злих бандерівців”

Ольга, яка прожила у Ялті три роки, не вірить, що за приєднання до Росії проголосувало майже 97 відсотків кримчан. Хоча багато людей справді піддалися пропаганді.

– Не можна сказати, що кримчани не хотіли до Росії, – зауважує Ольга. – Частково, 40-50 відсотків населення, вірили в обіцянки Путіна, особливо пенсіонери, у яких ностальгія за радянським минулим. Вони думають, що все повернеться і буде солодке життя. А останнім часом Крим просто заполонили білборди із закликами до єднання з Росією, у поштові скриньки надходили листівки про “злих бандерівців”. Розказували, що неблагополучні сім’ї із Західної України їдуть до Криму, а кримчан депортують до Росії. Зрозуміло, що це провокація. Та старші люди, і не лише вони, вірили. На півострові штучно затримували пенсії, зарплати. Гроші, як пояснювали, нібито пішли на реконструкцію Майдану чи розбудову Західної України. Людей захлиснули емоції, й лише тепер вони починають усвідомлювати, що відбулося.

Жінка зауважує: ейфорія, яка панувала після референдуму, вже не така сильна. Потрібно переробляти всі документи на російський лад, і люди починають міркувати, чи справді це настільки вигідно. Почали зростати ціни, з прилавків магазинів викуповують товари, щоб збути гривні.

Проте, Ольга вже не вірить, що ситуація в Криму найближчим часом кардинально змінитися на користь України і що їй з дітьми вдасться спокійно там жити.

– Проросійські настрої в Криму підігрівали роками, – каже Ольга. – Видавали паспорти, розказували байки про фінансову підтримку. Можливо, у Петербурзі й Москві можна говорити про достаток, але не в селах у закутках Росії. На жаль, люди не думають, що Крим теж може чекати доля такого закутку. Навпаки, сподіваються, що сюди приїде багато туристів із Росії, будуватимуть санаторії – і населення матиме, з чого жити.

Погрожували навіть дітям 

Наразі ж у Криму, каже Ольга, самопроголошена влада переслідує все українське, хоча й начебто обіцяє рівні права для всіх. У школі, в якій працює жінка, з наступного року українську мову вивчатимуть лише як факультатив, тобто в позаурочний час. Водночас, батьки її учнів сприйняли це з осторогою, адже багато дітей готуються вступати “на материк”, зокрема до Києва.

– В моєму університеті студентів теж попередили, що почнуть видавати дипломи російського зразка, – розповідає жінка. – Викладачі кафедри української мови та літератури практично всі залишають роботу. Це шановані люди, вони мають там своє житло. Але настільки важко психологічно, що теж хочуть виїжджати, щойно студенти складуть сесію.

За словами жінки, своїми силами вони пробували протистояти окупації. Коли все починалося, виходили на мітинги. Але їх жорстоко розганяли, складали списки активістів. Студентів відраховували з університетів, людей звільняли з роботи й погрожували їхнім сім’ям.

–  Знайомому греко-католицькому священику в Ялті казали: якщо правитиме українською – постраждають його маленькі діти, – наводить приклад Ольга. – Тож він був змушений виїхати з Криму. Так само і ми з учнями – раніше могли пройтися вулицями у вишиванках, читати українські вірші. Цього ж року, на мітингу до ювілею Шевченка,  на нас налетіла так звана самооборона, а на вигляд – п’яниці та бомжі, які за подачку прийшли рвати синьо-жовті прапори. Було дуже страшно за дітей. Ми згуртувалися біля пам’ятника Шевченку й стояли там, наче у якому вакуумі.

Опинилися у пастці

За весь час життя у Криму, каже Ольга, вона вперше зіткнулася з такою неприкритою агресією. До Ялти вона приїхала з дітьми після смерті чоловіка. Там живе її тітка, й тоді вдалося без проблем знайти роботу за фахом. Зараз свого майбутнього в Криму Ольга не бачить. Навіть якщо він залишиться Україні, ментально ситуація швидко не зміниться.

У Тернополі Ольга вже рознесла резюме у навчальні заклади. Шукає роботу за фахом, та розглядає всі пропозиції. Доньку потрібно прилаштувати в садочок, син наступного року піде до школи.

Починати життя наново – завжди нелегко. Проте у Криму Ольга з дітьми фактично опинилася в пастці. На півострові доведеться залишити не лише житло, а й більшість речей, які навряд чи вдасться в нинішніх умовах перевезти до Тернополя…

Сьогодні невеличка сім’я вчительки потребує житла, а діти – хороших добрих книг, зошитів, кольорових олівців. Контактний телефон Ольги – 096-654-39-61.

Про потребу в коштах жінка говорить знічено – не вірить, що в такій ситуації взагалі могла опинитися…

Антоніна Брик, Наш день