Олесь Городецький: "Олігархічне право" в Україні ніхто не відмінив

ЦВК відмовила у реєстрації кандидатом в нардепи відомому журналісту з Тернополя, громадському активісту української діаспори в Італії Олесю Городецькому. При цьому зареєструвала одіозного олігарха часів Януковича Хорошковського. Про це пан Городецький написав на сайті Радіо Свободи.

14 вересня 2014 року, партія «Народний фронт» запропонувала мені, як безпартійному громадському діячеві, балотуватися до Верховної Ради за її списком. Зваживши всі «за» і «проти», я подякував за довіру і погодився. Якщо хочеш змінити країну, потрібно йти у владу. Та й команда цікава і перспективна, багато друзів і знайомих по політичній чи громадській діяльності, авторитетних людей, котрі зарекомендували себе з найкращої сторони. Важливим був також й інший аспект: вперше в історії українська політична партія включила до списку представника мігрантського середовища, котре нараховує багатомільйонну громаду громадян України за кордоном, забуту нашою владою зі своїми потребами й проблемами. З іншого боку, останні роки більше буваю в Україні, ніж за кордоном, сім’я живе в Україні, скромна власність – в Україні, тому не повинно було бути ніяких проблем і з цього огляду.

18 вересня мої документи були подані до ЦВК. А вже 23 вересня – грім серед ясного неба: ЦВК приймає постанову №1084 «Про відмову в реєстрації кандидата у народні депутати Городецького О.Є.». Основна причина відмови: згідно з листом Держприкордонслужби, у 2011 році Городецький перебував на території України менше ніж 183 дні.

Трактування поняття «проживання на території України», напевно, одне з найбільш мінливих та неоднозначних в українській юридичній практиці. В Україні нема прецедентного права, але є зате право «вибраних». Для прикладу можна взяти ухвалу ВАСУ від 21. 08. 2012 року №А/9991/35/12 у справі реєстрації в кандидати у депутати футболіста Андрія Шевченка та справу про відмову в реєстрації Миколи Мельниченка, яка була оскаржена в Європейському суді з прав людини (рішення від 19 жовтня 2004 року, заява №17707/02).

З огляду на те, що у мене були незаперечні докази мого проживання в Україні упродовж останніх 5 років: відрядження з вересня 2010 року по серпень 2011 року, місце перебування в Україні центру життєвих інтересів (проживання сім’ї та наявність нерухомості) та враховуючи попередні рішення українських судів, партія «Народний фронт» ухвалила рішення про оскарження постанови ЦВК в судових інстанціях.

29 вересня Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів Борисюк Л.П., Кобаля М.І., Собківа Я. М. розглянув у відкритому засіданні наш адміністративний позов, де не взяв до уваги юридичної аргументації позивача, критично оцінив надані докази і, повторивши аргументи ЦВК, відмовив у задоволенні позову. Що ж, очевидно незадоволені таким «довільним» вердиктом, вирішуємо разом із юристами «Народного фронту» робити касацію в останню судову інстанцію – ВАС України. Виходячи з приміщення суду дізнаємося, що громадські активісти та кандидати в народні депутати С. Лещенко, М. Наєм та С. Заліщук подали адмінпозов про визнання протиправною та скасування постанови ЦВК №1093 в частині реєстрації кандидатом в народні депутати Хорошковського В.І.

А Хорошковському можна

Виявляється, що в то самий день, коли ЦВК, керуючись нормами «чинного законодавства», відмовила мені в реєстрації з огляду на лист ДПСУ про моє перебування на території України в 2011 році менше ніж 183 дні, ця ж сама ЦВК, керуючись тими самими нормами «чинного законодавства», зареєструвала кандидатом в депутати члена команди «реформаторів» Януковича, олігарха Хорошковського!!! Питання очевидні. Лист ДПСУ щодо перетину кордону громадянином Хорошковським у 2012-2014 роках не надавався в ЦВК? Чи прикордонники просто не фіксували переміщень колишнього головного митника та СБУшника? Якщо фіксували і надали відповідну інформацію, то ЦВК була зобов’язана ухвалити однакові рішення у цих двох справах. Але ж ні, бо перед законом у нас усі рівні, але дехто рівніший! У новій Україні продовжує діяти принцип древнього Риму: друзям – усе, ворогам – закон.

Моя згода балотуватися до Верховної Ради не продиктована бажанням стати депутатом, а можливістю використати цю посаду з метою реформування моєї країни. Одним із важливих етапів такого реформування є очищення парламенту від олігархів та одіозних осіб. Якщо ціною цього очищення має стати моя неучасть у виборах, я прийму це рішення з почуттям виконаного обов’язку і продовжуватиму займатися громадською роботою. Але дії ЦВК у двох згаданих випадках та суду першої інстанції в моїй справі дають підстави вважати, що «олігархічне право» в Україні ніхто не відмінив і рішення продовжують прийматися залежно від прізвищ та перебування в «системі». І це допустити неможливо! Лакмусовим папірцем у цьому питанні стануть майбутні рішення ВАСУ в цих двох справах. Що ж, чекати довелося зовсім мало.

Очікуючи вчора на рішення суду, я став свідком акції, яку проводило ВО «Свобода» за скасування незаконної реєстрації кандидатом у депутати відомого «покращувальника» Пилипишина. Активісти привезли під приміщення суду сміттєвий бак «для люстрації». Думка, котра звучала у багатьох виступах про те, що там, де не діє сила права, починає діяти право сили є дуже актуальною в теперішній Україні. Дуже б хотілося, щоб Україна все ж таки стала правовою державою.

Олесь Городецький – громадський активіст, координатор Оргкомітету Євромайдан Рим