Особливості національного блювання

16.05.2015 23:35

Банально, але факт: файне місто наш Тернопіль. Файне в будь-яку пору року, а особливо нинішньої весни, коли природа розквітає й вдягається у свої різнокольорові шати. Око тішать барви, а легені наповнюють аромати весняної свіжості…

Втім, милуючись цією лірикою, незайве подеколи заглядати й під ноги. Там іноді всіляке можна побачити й у всіляке ступити ногою. Мені, наприклад, «пощастило», прогулюючись одного тихого вечора центром міста, нарахувати близько десятка плям від, даруйте, блювотиння. Спеціального підрахунку я, звісно, не вів, я не прихильник відвертого натуралізму – вони просто впадали у вічі.

Зрозуміло, що ці витвори бунтівних шлунків місто не прикрашають. Навпаки – діють вкрай відразливо. Культура споживання алкоголю в нас лише формується, можна сказати, перебуває у зародковому стані. Та й не в’яжеться вона якось із багаторічними «совковими» звичками. Це вам не United States, де після ґрунтовного обіду в ресторані йдуть на легенький «дрінк» до сусіднього бару. Після такого «дрінку», розведеного величеньким шматком льоду, звичайно, у «Ригу через Горлівку» не потягне. Та й на вулиці чи у парку особливо не вип’єш нахильці з пляшки – можна запросто нарватися на «копів», від яких не вдасться відкупитися півсотнею «баксів».

У нас же підліток чи юнка з пляшкою пива чи чогось іншого слабоалкогольного в руці – звична картина. І це – попри заборону продажу спиртного особам до 18-річного віку. Не дивно, що насмоктавшись якоїсь підсолодженої фарби із вмістом спирту та ще й додавши «згори» чогось міцнішого, ризикуєш відчути рішучий протест з боку власного шлунка. Йому така суміш вельми не до вподоби, от він і реагує на неї доступним фізіологічним способом.

Та нічого, свіженький дощик пройде – усе змиє. Та й двірники завтра вдосвіта усе вичистять-виметуть. І післязавтра теж. Та все ж брудні патьоки залишаються і зовсім не додають настрою…

Ігор Дуда