Пастка під водою
Навчання Україна-NATO «Козацький степ» були у розпалі. Полковник, командир українського підрозділу, йшов у оточенні офіцерів. За дні маневрів він не давав послаблення ні собі, ні своїм підлеглим. Це вже потім, увечері, можна буде біля вогнища нахвалювати юшку, розповідати «масні» анекдоти, слухати, як американці виспівують свою «Yankee Doodle» і затягувати у відповідь «Ой на горі, там женці жнуть»... А зараз – напружена бойова робота, максимально наближена до реальних умов війни. А «a la guerre comme a la guerre», як кажуть французи, себто на війні як на війні. Тут тобі і переломи, і вивихи, і забійні рани, і струси мозку...
- Який затор?! – звів брови полковник – ми ж через, - він глянув на годинник,- через двадцять хвилин маємо з’єднатися з командою майора Кроуфорда!
- Не знаю, - винувато здвигнув плечима капітан, - все шосе забите, проїхати неможливо...
Полковник лише махнув рукою і попрямував до гелікоптера. Машина взяла курс на міст. Через декілька хвилин перед полковником відкрилася вся картина. Його підрозділ стояв біля річки, солдати і офіцери разом з цивільними скупчилися обабіч мосту, дехто забрів у воду. Гелікоптер розвернувся і пішов на посадку. Полковник вистрибнув з кабіни і попростував до мосту. В цю мить він помітив у воді маленьку голівку. Русяве хлоп’я злякано дивилося в усі боки і кліпало очима. Коло людей навколо дитини розімкнулося, даючи полковникові дорогу.
- Чому цей хлопець сидить у воді? - запитав полковник, невиразно передчуваючи, що почує у відповідь…
…В той день двоє хлопчаків із сусіднього села вирішили наловити риби у норах під мостом.
- Тут є підводна печера!- крикнув один з хлопців.- От коли б залізти, знаєш, скільки риби набрали б!
- Знайшов! – радісно вигукнув його товариш, засунувши руку під великий камінь, - тут риби аж кишить!
Раптом під мостом пролунав якийсь дивний звук. Він скидався на тріск криги на річці. Міст пересунув залізобетонні брили своїх опор – відбувся зсув.
- Слухай, пливемо краще звідси, ще завалиться... - запропонував чорнявий хлопчак своєму товаришеві.
- Не можу,- відповів той наляканим голосом, - чимось руку стискає. Ось тут, вище зап’ястя.
Його товариш почав намацувати, де стиснуло руку. Втім, її не стиснуло, нею можна було вільно рухати, але витягти її звідти хлопець не міг. Його товариш швидко поплив до берега. Діставшись його, він гукнув:
- Ти тримайся! Я зараз людей покличу!
Хлопець побіг назустріч потоку машин, що прямував у бік мосту. Позаду авт різних марок виднілася колона військових бронетранспортерів.
- Що сталося, пацан? - запитав власник «Хонди» і масивного підборіддя в окулярах.
- Хлопчик під мостом тоне!
Звістка миттю поширилася колоною. Цивільні та військові кинулися до річки. Люди стояли під мостом, на мосту і нічим не могли зарадити. Мати хлопчика бігла дорогою, і люди розступилися перед нею. Вона кинулася у воду і заголосила: - Синочку мій! Боже, що ж це сталося, синочку мій?!
Люди витягли її на берег, та вона пручалася, ладна була випити цю воду, яка не відпускала маленького бранця. Спотикаючись, хапала когось за плечі, благаючи:
- Врятуйте мою дитину! Люди, дитиноньку мою врятуйте!
Полковник стояв, дивлячись то на хлопчика, то на юрбу, то на свою бронетехніку. Що може зробити його військо? І все ж робити щось треба було. Вирішили загатити річку. Якщо затримати течію і пожежники викачають воду, хлопчик опиниться на мілині і отвір у кам’яному гнізді можна буде розширити. Тягачі почали розмотувалися стальні троси, їх прив’язували до стовбурів дерев і, вивертаючи їх з корінням, стягували у воду.
- Хелло, Майкл – почулося позаду. Полковник озирнувся. Усміхнений майор Кроуфорд хвацько віддав йому честь.
- Хелло, Рон, - відповів, - бачиш, у нас затримка. Проблема...
- Проблема? - перепитав Кроуфорд, - Я можу чимось допомогти?
- Допомогти... хіба що... лікар... доктор.
- Доктор? Момент!
Майор повернувся і щось швидко сказав сержантові, який його супроводжував. «І як вони не вивихнуть собі щелепи з такою вимовою?», - подумав полковник. Він раптом згадав, як важко давалася йому англійська мова. Закуривши сигарету, полковник увійшов у річку.
- Зараз усе буде о’кей.- звернувся він до хлопця, - а потім ми з тобою політаємо на гелікоптері. Хочеш?
- Хочу, - відказав малий і хитнув головою, не перестаючи тремтіти.
З мосту на берег з’їхав потужний «Хаммер». З нього вискочив Кроуфорд, а слідом за ним – військовий лікар з сумкою...
Невдовзі річку зупинили. Пожежна помпа викачувала з-під мосту рештки води. Раптом в тиші, що запала, пролунав якийсь дивний звук – немов тріск криги на річці. Міст вдруге пересунув кам’яні брили і конструкції своїх опор.
- Міст! Міст!, - закричали люди.
Хлопчик уже тримав обидві руки на колінах, ще не в змозі зрозуміти, що він вже вирвався з кам’яної пастки. Полковник підкинув його вгору, а вся юрба на березі разом закричала. Люди понесли хлопця, передаючи його з рук в руки. А мати, плачучи, цілувала його щоки, очі, обидві руки, особливо ту, що була під водою, маленьку дитячу руку, на якій ще недавно були зосереджені думки стількох людей, військових і цивільних…
…Пілот відчинив дверцята і допоміг хлопцеві залізти всередину гелікоптера. Полковник сів поруч. Гвинт запрацював, кабіна підстрибнула і повисла у повітрі. Полковник сидів, тримаючи у роті незапалену сигарету – у гелікоптері не можна курити – і думав про своє. Може, про маневри, може, про війну, а може про те, яку ціну має одне життя... Багато про що може думати полковник і турботи у нього немалі, а в цього полковника, крім усіх інших, була ще й турбота про одного хлопчиська.
Якщо доля однієї дитини може навіть у наш цинічний і брутальний час зупинити частину людства, то, може, не все ще для цього людства так безнадійно втрачене...
Ігор Дуда