День 9 березня, крім шевченківської дати, увійшов у історію й іншими подіями. Деякі з них дивовижним чином перегукуються між собою...
9 березня 1953 р. Москва, здавалося, була огорнута саваном скорботи. Розмови стиха, носовички, прикладені до очей, море жіночих сліз... Ховали Сталіна. В той час багатьом мешканцям 1/6 частини суші просто не уявлялося, як жити далі - настільки велику силу мав десятиліттями насаджуваний культ. До ХХ з'їзду і секретної доповіді на ньому Хрущова було ще майже 3 роки; правда про страшні злочини ще не ринула потоком, а охочим до зайвих розпитувань і виявів усіляких сумнівів, не кажучи про незгоду, Система добре навчилася "вправляти мізки". А поки що країна проводжала "вождя всіх народів", а попутно - "найкращого друга дітей, радянських фізкультурників і....." в останню путь. Він лежав в обрамленні квітів зі складеними руками, із застиглим і, здавалося, умиротвореним навіки обличчям. Проте найбільший тиран у світовій історії навіть мертвим примудрився збільшити й без того вражаючий перелік своїх безвинних жертв. Нехай і мимоволі, не підписуючи вироків, а ставши просто причинним фактором. Під час велелюдного похорону на Трубній площі сталася страшна тиснява. На площі, перекритій кордонами з великих вантажівок і кінними нарядами, знавіснілі й перелякані люди в паніці просто топтали тих, хто мав нещастя опинитися на землі. Підсумок - понад 400 загиблих.
А 9 березня 1990 р. у Берліні розпочалися переговори стосовно того, від чого Сталін, мабуть, перевернувся б у своїй могилі біля кремлівської стіни - об'єднання Німеччини. Його "нащадок" на посту генсека КПРС Михаїл Горбачов, котрий 9 березня 1953 р., під час похорону "дорогого вождя" щиро виявляв разом з усіма чи старанно зображав глибоку скорботу (хто його знає...), вирішив, що далі опиратися тиску історичної логіки безглуздо, й дав "добро" на початок процесу, про який кількома роками раніше говорив як про віддалену історичну перспективу. А може, керівник країни - "житниці світу" почав підозрювати, що від його економічної "перестройки" (включно з антиалкогольною кампанією) скоро почнуться "голодні бунти" й вирішив здерти з розчулених від перспективи об'єднання країни німців трохи "дойчмарок" для "підтримки штанів". Як би так не було, процес, як полюбляв висловлюватися М. Горбачов, пішов і завершився входженням 3 жовтня 1990 р. НДР і Західного Берліна до складу ФРН. Можна припустити, що якби "страной советов" і далі правив якийсь вірний послідовник справи Сталіна, цього не сталося б ще довго...