Підгрунтя дипломатичної алегорії

Цікаво (принаймні  мені) спостерігати за телевізійними виступами відомого дипломата, міністра закордонних справ часів Л. Кучми і В. Януковича Костянтина Грищенка.

Діяч старої "закваски", який не втратив колишній ООН-івський лоск; освічений, не без помітного нальоту деякої зверхності, за якою простежується трохи приховане "ви всі бовдури і нездари, а от я..."... А головне - звиклий ретельно, наче на аптекарських вагах, зважувати кожне слово, і "обгортати" навіть найгостріші й найбільш "неестетичні" теми у благопристойні, істинно дипломатичні формулювання. А ще - погляд з-під окулярів, із ледь вловимою ноткою тієї ж поблажливої зверхності, що немов промовляє: "Я міг би знайти собі зараз цікавіше заняття, ніж сидіти тут з вами, але раз ви вже мене так уклінно запросили, тож слухайте уважно, що я кажу".  

Мова К.Грищенка, як я вже згадував, здебільшого вкладається в рамки сухуватого, позбавленого не те що зайвого, а й будь-якого емоційного забарвлення дипломатичного протоколу. А от нещодавно він дозволив собі навіть алегоричний відступ від звичної лінії. На запитання ведучого каналу "112" Павла Кужеєва стосовно того, як західні держави сприймають нині Україну, пан Грищенко відповів, що це сприйняття схоже з тим, коли люди сидять в кімнаті, а туди раптом забіжить маленька мишка. І всі присутні не те щоб перелякаються, а просто шарпатимуться й остерігатимуться, не знаючи, куди кинеться оте сіре хвостате створіння... Що ж, досвідчений дипломатичний "вовк", напевно, доволі точно визначив наші місце і роль у європейських процесах. Не без деякої умовності, звісно - мишка ж підкоряється інстинкту, а великою європейською державою керують начебто мислячі люди. Однак досі їхнього мислення вистачило якраз для того, щоб налаштований, загалом, патріотично один з найдосвідченіших вітчизняних дипломатів порівняв країну з отим непередбачуваним у своїх витівках гризуном... А якщо обійтися без алегорій, то у світовому співтоваристві за нами закріпилася репутація постачальників вигідної робочої сили і прохачів кредитів у різних світових фінансових установах. Таке становище майже безпомилково гарантує роль об'єкта, але аж ніяк не суб'єкта світової політики...

У зв'язку з цим пригадалася Туреччина. Ми, можна сказати, сусіди - якщо не зважати на величенький водяний рів під назвою Чорне море. Турки заходилися проводити воєнну операцію на території Сирії  проти курдів, частину з яких вони віддавна вважають (можливо, не без підстав) терористами. Одразу ж з протестами, погрозами і застереженнями  виступили США, НАТО, провідні європейські країни. І що ж турки? Складається враження, що вони переклали і керуються... рядками знаменитого вірша нашого поетичного класика Павла Тичини. Пригадуєте: "Та нехай собі як знають, божеволіють, конають - нам своє робить...". А далі - ближче до злободенної для них, турків, теми: "Будем, будем бить!". І продовжували  бити, наскільки відомо, до вчорашнього дня тих, кого вважають загрозою для своєї безпеки, незважаючи на всі демарші, протести і гнівні заяви. Можна припустити, що така позиція керівництва країни грунтується на впевненості, що народ, в  масі своїй, підтримає цю політику. А в ширшому розумінні - що він єдиний і згуртований. А звідки, в свою чергу, беруться ота єдність і згуртованість? Може, з турецького менталітету і поваги до себе як нації? Під час перебування в Туреччині не раз доводилося спостерігати таку картину: стоїть у черзі за морозивом чи фруктами десяток "різномастих" іноземних туристів: росіяни, поляки, серби, індуси... Я, українець, теж примостився в хвості. Продавець ввічливо і швидко обслуговує всіх, але варто лише підійти якійсь місцевій прибиральниці  чи двірникові, як він одразу ж звертає увагу на них у обслуговує поза чергою - без усяких там пояснень і, тим більше, вибачень. Виходячи з наших уявлень про вихованість і гостинність - це саме приклад їхньої відсутності. Турки ж вважають інакше: сервіс і ту ж гостинність вам забезпечимо, але свої - ближчі...

Тому, мабуть, турецька армія воює з терористами, не боячись викликати невдоволення і навіть гнів "звихнених" на політкоректності провідних світових держав.

А дії нашої держави на міжнародній арені один з її провідних дипломатів порівнює з поведінкою мишки, яка зненацька забігла в кімнату,  де повно людей...

Ігор Дуда