Цей товариський матч двох зовсім не "топових" збірних у бельгійському Льєжі особливого ажіотажу не викликав - кількість глядачів на трибунах була приблизно така ж, як на поєдинку рівня "Олімпік" - "Сталь" в УПЛ. Та й робота місцевих телеоператорів викликала деякий подив: під час виконання українського гімну камера вперто тримала у фокусі одного з японських гравців. Ну, подумалося, коли виконуватимуть японський гімн, то вже повинні "вихопити"... нашого Ракицького - "Славік" з виразом обличчя типового "гопніка" однаково слухає і гімн своєї країни, і чужий.
Втім, подумки вибачатися перед Ракицьким довелося на 21 хвилині, коли його удар здалеку, підкоригований рикошетом від японського гравця, досяг мети. Чогось схожого на пресинг японці не застосовували, що дало змогу нашим футболістам за рахунок коротких і середніх передач створювати якусь видимість комбінаційної гри, нехай і з мінімальною кількістю загроз воротам суперника. Зате зробити йому подарунок у вигляді неуважності у власному штрафному майданчику під час розіграшу штрафного під завісу тайму не забули - у грі на "другому поверсі" далеко не гренадерського зросту японець випередив наших оборонців і вразив ворота П'ятова. Скидається на те, що робота над помилками в команді України відсутня як така: другий матч поспіль простенькі навісні передачі обертаються голами у наші ворота. А скільки їх було в попередніх матчах...
Друга половина мало чим відрізнялася за перебігом подій на полі від першої, що навіть трохи здивувало - вже якось звиклося до істотних перепадів у грі команди Шевченка впродовж матчу. Обидва суперники були більше налаштовані на креатив, ніж на примітивне руйнування задумів один одного, і гра, загалом, дивилася досить непогано, давши змогу побачити, хто є who в нашій команді. З побаченого можна виокремити Марлоса, який, взагалі, важкувато входить в сезон (це було помітно ще у поєдинках "Шахтаря" з "Ромою") і процес "вживання" якого в збірну України ще далекуватий від завершення. Можна згадати й старанного Бєсєдіна, який сумлінно відпрацював увесь матч, намагався тримати оборону японців у напрузі, але частенько грішив технічним браком. І, звичайно, Коноплянку, на рахунку якого - два гольові "асисти" у двох матчах. На 69 хвилині він здійснив стрімкий рейд флангом і віддав пас, який замкнув точним ударом Караваєв. Гра після цього в спокійне русло не перейшла, а вже в доданий час П'ятов змушений був відбивати небезпечний удар зі штрафного, що виник через його власну необачність при вибиванні м'яча. Футбольну Фудзіяму, нехай і, можна сказати, в туристичному поході вдалося підкорити, однак впевненості в тому, що це вдасться повторити з чеськими Бескидами і словацькими Татрами восени в Лізі Націй немає ні у вболівальників, ні, припускаю, в тренерського штабу збірної...