Почалося...

27.10.2018 11:54

Якщо комусь заманеться неквапливо прогулятися від Майдану Перемоги через дамбу новеньким тротуаром до центру міста, то око може запримітити чимало такого, чого раніше не було, а от тепер з наближенням благословенної передвиборної (лише передвиборної) пори з'явилося. З'явилося і взялося щосили тиснути на свідомість чи на підсвідомість обивателя, який невдовзі складе такий бажаний для політиків електорат. Який, звичайно ж, проголосує за найдостойнішого (наступної весни). І найдостойніших (наступної осені). А щоб він проголосував "правильно", зовсім не завадить "прочистити" йому мізки, звільнивши їх від непотрібного й навіть шкідливого мотлоху і озброївши чітким дороговказом. Воно б, може, й нічого, але серед отого розмаїття вказівних стрілок можна й заплутатися...

Лідер партії з волелюбною назвою, ледь зімкнувши брови й замислено позираючи в бік "новонародженого" Макдональдсу, закликає усе шановне товариство ні більше, ні менше - повернути Україну українцям. То де ж і у кого вона зараз? У ломбарді в якості застави? І хто ж тоді 27 років тому виспівував "А ми тую червону калину..." і галасував на вулицях і майданах, що "Ми - незалежні!". І що "Ніхто не вказуватиме нам, як жити!". Плем'я апачі в Арізоні чи начебто великий народ великої європейської країни? І куди ж ми поділи її за оці роки, що тепер треба повертати? Програли в карти? Рулетку? Виміняли на "вогняну воду"?

Поки в голові снують ці невеселі думки, наближаєшся до іншого білборду. Помітного такого, на перехресті. На ньому молоде обличчя в окулярах стверджує, що "Потрібні наші люди". З графічним наголосом на слові "наші". Вислів універсальний і може з легкістю бути "припасований" майже до будь-якої ситуації. Приміром, для інструктажу тітушок (даруйте, "активних людей"). Чи проплачених "активістів" пенсійного віку з плакатами. Чи для зборів противників частої стрижки пуделів - розумій, як хочеш.

Зате далі - ясність і визначеність. Навіть за відсутності портрета - просто з підписом. Цим високим автографом засвідчується, що "Державна мова - запорука єдності". "Помісна церква - запорука незалежності". "Сильна армія - запорука миру". Щоб краще

засвоїлося, білборди з цими написами через певні проміжки повторюються. Отже, якщо неуважливо прочитав чи забув - тобі нагадають. Ніби чітко й зрозуміло, от лише... сприймати це як доконаний факт чи як чиїсь мрії та бажання, на кшталт скроєних "на виріст" статей нашої Конституції, в яких йдеться про права громадян? І головне - як сумістити ці постулати з лозунгами, про які йшлося вище? Може, десь вже біля універмагу вивести щось схоже на компромісний ідеологічний конгломерат: "Потрібні наші люди, щоб збудувати сильну армію і повернути Україну українцям"?

Втім, центральна вулиця міста - не єдине вмістилище перших "пролісків" і "фіалок" майбутньої кампанії. І не всюди вони так сильно впадають у вічі. Неподалік педуніверситету в золоті осіннього листя можеш одразу й не помітити білборд з дамою в елегантних

окулярах, що додають обличчю деякої таємничості, і з косою, закинутою наперед. Вона, як можна зрозуміти, проголошує новий курс України, в основі якого, судячи з величини букв - СИЛЬНА ЕКОНОМІКА. З цього напрошується висновок, що досі економіка країни була (і залишається) імпотентною, і оця пані, з її загадковою чарівністю, добре розуміється на тому, як вивести її з цього неприємного стану.

Усе побачене - лише початок. Далі, як мовиться, буде. І ще не таке...

Ігор Дуда