Похибка у прицілі

Коли біля під'їзду різко загальмував УАЗ і з нього вийшло двоє військових та попрямували до дверей будинку, серце у Ніни Василівни раптом забилося. Коли ж вимогливо пролунав дверний дзвінок, вона раптом відчула, як її ноги ослабли й зробилися якимись наче ватяними. Далі все було як в тумані.

Скорботні обличчя підполковника і майора. Їхні слова ніби звідкись здалеку... "Ваш син... внаслідок нещасного випадку... прийміть наші щирі співчуття....ми зі свого боку ... організуємо...". А далі в неї перед очима все поплило...

Отямилася Ніна Василівна на дивані. Сусідка, добросердна старенька жінка стояла поряд зі склянкою води в руці, а двоє військових - в глибині кімнати.

- Ніно Василівно - промовив один з них, - його привезуть, напевно, завтра. Ми, як я вже казав, допоможемо і все...

- Я сама поїду туди, - несподівано рішучим, попри слабкість, голосом промовила жінка.

- Куди? В частину? - не зрозумів воєнком, - не знаю,чи варто вам...

- Поїду - вперто повторила жінка.

У вагоні поїзда якийсь непосидючий хлопчисько мимоволі розважав пасажирів своїми витівками. "А  волоссячко в нього точнісінько як було в маленького  Андрійка...", - подумала Ніні Василівна і в розпуці повернулася до вікна. Темрява. Темрява під стукіт коліс вагона. Швидше б приїхати - залишатися наодинці з тягарем страшних думок під оцей монотонний стукіт просто несила...

У військовій частині стояла тиша - здавалося, тут усе ще пронизане нещастям, яке сталося двома днями раніше. Командир і його заступник,  ховаючи очі й доповнюючи один одного, доволі плутано розповідали їй, що сталося. Молодий і ще недосвідчений навідник танкової гармати неправильно встановив приціл, через що снаряд влучив майже просто у бліндаж, де в той момент перебувало декілька солдатів. Двоє відбулися пораненнями, а от її син... Їм дуже шкода... Буде проведене якнайсуворіше розслідування... Винних покарають... Ну, а тепер... Може, відвезти її на вокзал? Труну з тілом буде доставлено за місцем проживання як належить...

- Я залишуся тут - несподівано різко обірвала Ніна Василівна полковника.

- Тобто...як - тут?

Так, вона залишиться в цьому клятому полку, вона розбере до гвинтика той клятий приціл, вивчить настанови для стрільби, обов'язки всіх номерів розрахунку. Вона сама зрозуміє, яким чином страшна доля спрямувала отой тричі проклятий снаряд саме в той бліндаж, де...

Не попрощавшись, жінка вийшла з кабінету командира частини. Надворі вже сутеніло. Незчулася, як пішла вздовж високої огорожі - без усякої мети. Завернувши, побачила далеко-далеко відблиск пострілу. На полігоні йшли нічні стрільби. І їй раптом здалося - та ні, не здалося, вона справді побачила, як у зруйнованому бліндажі лежить закривавлене тіло її хлопчика з такими знайомими завитками волосся на маківці. Не можна, не можна, щоб його бачили таким! Ніна Василівна зірвала хустинку з шиї й кинула її туди, в напрямку вогняних зблисків, з надією, що вона знайде там її сина й прикриє його...

- Жіночко, так чого ж ви тут стоїте, заходьте, он дощ збирається, - здригнулася вона раптом, почувши чийсь голос. Добродушний вусатий прапорщик з характерною "східняцькою" говіркою стояв біля дверей КПП й дивився на неї,  - заходьте сюди, відпочиньте...

Вона лягла на жорсткий тапчан і ще відчула, як її хтось вкриває шинеллю. А далі смертельна втома взяла гору й вона заснула - вперше за декілька останніх днів глибоким і міцним сном...

Ігор Дуда