Пошук винних: необхідність, чи несвоєчасність?
Кінця війни нині не видно. Точніше, мабуть, буде сказати - небокраю. Розповіді деяких наших аналітиків, які, можливо, корисно слухати на ніч з точки зору більш-менш здорового сну, нерідко зводяться до уже відомого: через тиждень-два (а то й раніше) має настати перелом, і тоді вже ми покажемо зайдам з півночі, де раки зимують. Але минають оті тиждень-два, а небокрай ближчим не стає. Наразі ж доводиться здебільшого відбиватися в очікуванні ще одного змальованого тими ж експертами порятунку: накопичення достатньої кількості важкого озброєння, що його нам поставляють західні країни.
Однак, крім змалювання сприятливих для нас перспектив війни після отримання достатнього числа зразків західної технології, у оцінках тих же експертів нині можна почути і запитання з приводу того, яким чином росіянам так легко, практично без проблем, вдалося заволодіти Херсонщиною. Заволодіти - і створити дуже неприємний для нас плацдарм для чергового квазідержавного утворення. Ще й з підходящою для такого випадку назвою - ХНР. Дотепники (їх в Україні ніколи не бракувало) підсміюються над цими потугами, прогнозуючи, що Москва отримає лише першу половину від слова Херсон, але питання дивовижної легкості заволодіння південною територією (у порівнянні з надзвичайно впертим опором, що його загарбники зустріли під Києвом, Харковом, в інших місцях) продовжує турбувати. Доводилося чути про "м'яке" усунення з посад керівництва тамтешнього СБУ, отож, напевно, як це нерідко трапляється в подібних випадках, не буває диму без вогню. А ще довелося чути про просто таки шкідницьку акцію, вчинену якраз напередодні війни: розмінування мостів на перешийку, що з'єднує Херсонщину з Кримом. Якщо таке справді сталося, то виходячи з наслідків, це цілком тягне на державну зраду - з точки зору правової кваліфікації. І розпорядження про це могла, вочевидь, дати посадова особа, наділена дуже великими повноваженнями. Взагалі, ця акція виглядає нині настільки дико абсурдною, що просто хочеться вдатися до невеличкого запозичення і перенести на сьогоднішні події розповідь відомого розвідника-перебіжчика Віктора Суворова про розмінування і руйнування оборонних споруд на західному кордоні СРСР якраз перед вторгненням вермахту. Отже, заходить до очільника держави хтось із наближених до нього функціонерів і заявляє:
- Пане, Президенте, я розпорядився розмінувати всі мости на перешийку між Кримом і Херсонщиною!
- Оце так молодець! Але...навіщо?
- А просто так! Вирішив - і все!
Скажете: абсурдний, просто неймовірний діалог? Можливо, але поки суспільство не має достовірної та переконливої інформації, версії та здогадки можуть виникати будь-які, навіть фантастичні. Згідно із заявою Генштабу ЗСУ, міст на Чонгарі, який сполучає Крим із материковою Україною, до початку повномасштабного вторгнення Росії було заміновано. Його не вдалося підірвати лише тому, що "нам протистояли переважаючі у 15 разів сили противника". Переконливо? Та... як сказати. На дещо дилетантський погляд може здатися, що якщо міст, як випливає із заяви генштабістів, справді було заміновано, то залишалося лише натиснути на кнопку (чи крутнути ручку?) детонатора - і він мав злетіти у повітря. Навряд чи такій простій (але своєчасно проведеній) операції могли завадити " переважаючі у 15 разів сили противника". Та навіть нехай у 30 разів...
В свою чергу міський голова Херсона Ігор Колихаєв, коментуючи швидку окупацію міста, заявив, що "з незрозумілих причин заздалегідь було розміновано не лише Кримський перешийок, а й низку мостів та Північно-Кримський канал". Окремо він згадав про Антонівський міст, який, на його думку, мав бути підірваний. Через нього, як повідомив Колихаєв, ворог перекидав військову техніку РФ з окупованого Криму вглиб Херсонщини.
То були ті кляті мости заміновані чи не були?
Зрозуміло, в нинішній напруженій до краю ситуації пошук і виведення "на чисту воду" тих, хто колись зробив щось не так є, можливо, не найбільш своєчасним заняттям (хоча, з іншого боку, де гарантія, що вони ще не накоять чогось подібного?). До того ж, судячи з того, як вальяжно-іронічний (і, напевно, з психологічної точки зору доречний нині) радник глави Офісу Президента Олексій Арестович досить гнівно й різко висловився про чиновників "на місцях" на тій самій Херсонщині і про дії військового керівництва, "радар" президентської канцелярії чітко вловив, проти кого спрямовані критичні хвилі.
Стоп. Розбиратися з цим краще все-таки після війни. Буде жадана перемога - і самі "розборки" пройдуть легше. А то й амністію оголосять. Перемога зазвичай робить переможця великодушним. А нервозний пошук винних у невдачах і провалах - це одна з ознак того, що до тієї перемоги ще неблизько. Не кажучи вже про те, що є бальзамом на темні душі ворогів...