Послання до одного Мерзотника

26.06.2015 11:13

Від певного часу відчуваю владне бажання сказати у вічі одному високоповажному добродієві, в минулому суворому й непідкупному (!!!) наглядачеві за дотриманням законів, що він Мерзотник. Саме отак – з великої літери. Я в цьому переконаний на власному досвіді і не вірю в його нинішню лицемірну й показушну церковну «праведність». Переконаний, оскільки свого часу зіткнувся з яскравим проявом юридичного свинства: вироком, винесеним ще до судового засідання. Винесеним згуртованою і непроникною місцевою прокурорсько-суддівською кастою.

Втім, сказати йому віч-на-віч, що він мерзотник і лицемір – означає лише даремно витратити час і нерви. Він чудово сам знає, ким він є. Хоча, можливо, забрехався вже настільки, що мимоволі сам почав вірити у власну місію праведника. Коли іноді чую або читаю його заклики «каятися і жити у святості», то у голову мимоволі приходить гріховна думка, що Всевишній, мабуть, відволікся від земних справ і не зовсім в курсі того, що тут діється.

Назвати його мерзотником публічно, при численних свідках куди ефектніше, але тут існує ризик наразитися на судовий процес за образу честі та гідності. Адже не секрет, що в нашій країні у мерзотника є чимало як законних, так і не зовсім законних засобів захистити свої так звані «честь» і «гідність». Він з благородним обуренням і тремтінням у голосі витягне купу папірців і задіє цілий табун свідків, які одностайно підтвердять, що він порядний громадянин, шанована у місті людина, володар почесного звання, а понад усе – щирий християнин і патріот. А поважні пани і пані у мантіях, звісно ж, дадуть себе переконати в цьому і винесуть вирок згідно з «власними переконаннями». А мене оголосять наклепником. З усіма юридичними наслідками, що з цього випливають. Справедливість торжествуватиме, захищена «честь» гордо випне груди і відчує наснагу для творення нової серії підлості. Мені ж, вочевидь, залишитися втішатися думкою, що не все так буде. Хто там, кажуть, втішається, чи то пак, багатіє думкою? Здається, дурень. Виходить, я – дурень. Дурень з рожевими мріями. Але чи я один такий?

Ігор Дуда