Позамежне відхилення від норми

Чоловік на фото може видатися любителем шахів, що замислився над цікавою позицією на шахівниці. Або ж вчителем, який щось пояснює дітям, гуляючи з ними десь у лісопарку. Або ж інженером  радянського підприємства, стурбованим виконанням річного плану.

Саме цього дня, 15 жовтня 1992 р. суд у Ростові виніс смертний вирок серійному вбивці з цілим набором усіляких збочень (педофілія, некросадизм, некрофілія, вампіризм, канібалізм) Андрію Чикатилу. У скромному й цілком звичайному на вигляд учителеві, майстрові ПТУ, інженері та ще й, на додачу, позаштатному кореспондентові районної газети, де писав про спортивні змагання (ну й ну - колега...), як з'ясувалося, дрімало чудовисько, котре, прокинувшись, штовхало його на бузувірські вчинки. Але перш ніж це з'ясувалося і вжахнуло громадськість, минуло 12 років, протягом яких отой самий малопомітний вчитель (і навіть завуч), випускник університету марксизму-ленінізму, інженер, журналіст-аматор, шанувальник книги "Молодая гвардия",  пісні "Наш паровоз, вперед лети" і добропорядний татусь сімейства з нелюдською жорстокістю і з виявленням патологічних садистських пристрастей вбив 52 особи, серед яких були дівчатка, хлопчики, дівчата і жінки. Слідство пред'явило Чикатилу звинувачення в скоєнні 53 вбивств; сам маніяк зізнався в 56, в той час як, згідно з оперативними даними, на його совісті понад 65 загублених життів. А ще - розстріляний через суддівську помилку інший злочинець, на якого слідство "повішало" вбивство, скоєне Чикатилом. Здавалося, сам диявол, визнавши його "своїм",  сприяв йому: коли його вперше затримали й взяли на аналіз кров, то вона виявилося 2-ї групи, тоді як група сперми, виявлена на трупі чергової жертви, була 4-ю. У Чикатила нібито було так зване "парадоксальне виділення": кров однієї групи, а виділення організму - іншої. Ця властивість організму унікальна й зустрічається з частотою один випадок на декілька мільйонів.

Суд, як неважко було передбачити, проходив у дуже напруженій і нервовій атмосфері. Адвокат Чикатила намагався зобразити свого клієнта нещасною, хворою людиною, яка конче потребує медичної допомоги. Сам підсудній, в міру сил, допомагав своєму захиснику: симулюючи божевілля, ображав суддів і прокурора, демонстрував статеві органи, стверджував, що він вагітний... Все ж іншого вироку, ніж смертна кара, ніхто не очікував - інакше громадськість просто не зрозуміла б суддів. Закон виявив до скаженого звіра в людській подобі більшу поблажливість, ніж він її виявляв до своїх жертв, вбиваючи їх поволі, з насолодою - напередодні страти Чикатилу повідомили, що його повезуть в Москву на додаткове психіатричне обстеження. Натомість його завели у спеціальне приміщення, де він отримав свою 53 рази заслужену кулю в потилицю - всупереч проханню психіатра віддати йому мозок маніяка для дослідження. Наука, може, й програла, зате зітхнуло з полегшенням суспільство - до появи наступного серійного вбивці. Він може з'явитися будь-де (і не обов'язково в образі ікластого вурдалака) й скористатися споконвічними людськими слабкостями: необережністю, легковажністю, надмірною довірливістю... А потім (коли/якщо його пощастить упіймати) стати об'єктом дискусій у суспільстві стосовно того, чи варто витрачати гроші платників податків на його довічне утримання у камері, чи, може, краще таки  пристрелити як скаженого пса...

Ігор Дуда