Позиція і поза

Ці два слова мають спільний корінь і з морфологічної точки зору є, можна сказати, родичами. Та, попри це, їхнє сприйняття нашою свідомістю суттєво різниться.

Позицію зазвичай мають (чи обирають). У позу ж - стають. Ось, мовляв, який я у всій своїй величі, благородстві, благочинності, патріотизмі, співчутті і т.д. - перелік можна продовжити до нескінченності. Позиція здебільшого не прагне до самореклами, вона відверта й щира і переконує передусім своїм змістом, внутрішнім наповненням.

Поза ж без самопіару ну ніяк не може, для неї головне - форма, враження, струс повітря, зірваний шквал оплесків. Вона - всюдисуща і всепроникаюча, достатньо нахабна і безсоромна, щоб не зважати на осудливі погляди; володіє широким діапазоном голосу: від високо-пафосного і громово-викривального до трагічно-тремтливого; може при потребі зронити сльозу.

Вона - завжди і скрізь: при роздачі актів на право володіння землею, при доставці гуманітарки та обладнання у медичні заклади, на мітингах і політичних зібраннях, відкриттях пам’ятників, у газетних інтерв’ю, на сесіях і навіть під час рекламно-політичних заїздів у зону АТО... Вона може бути по-батьківськи покровительською, по-материнськи ласкавою, ніжною та турботливою або ж звинувачувально-викривальною, із сталевим блиском в очах. Її барв не перелічити, і змінює вона їх дивовижно швидко. Можна лише уявити, як вона розгорнеться у передвиборну пору… Її не дуже бентежить той факт, що люди сяк-так уже навчилися відрізняти щирість від показухи, а справжній продукт від сурогату. Вона знає, що на неї, як і на кожен товар, є свій покупець. Або ж, точніше, легковірні простаки, які сприймуть усе, що вона скаже і покаже, за чисту монету.

Ігор Дуда