Про серветку "для краси" і "ворожі голоси"

Ще зовсім малим, мене, пригадую, дивувало, коли мій дядько, повернувшись пізно увечері з ударної праці на ниві соціалістичного сільського господарства й попередньо щільно закривши вікно, сідав біля допотопної радіоли і, зіщулившись, довго шукав коліщатками настройки якісь дивні станції, що говорили не так, як наше радянське радіо - чітко і голосно - а з якимись шумами і тріскотом. А після тривалого прослуховування вимикав апарат і прикривав його вишитою серветкою - як він висловлювався, "для краси".

Уже пізніше мій батько, відпрацювавши день на ниві народної освіти, усамітнювався в кімнаті й, теж обов'язково закривши вікно, ретельно вишукував вже на більш досконалому радіоприймачі ВЭФ - 202 оті самі загадкові станції, які я вже розпізнавав за музичними позивними. І  - за тими самими шумами і тріскотом.

"Есть обычай на Руси - ночью слушать Би-Би-Си", - ця фраза точно відображали потяг радянських людей до неофіційних, як сказали б нині, альтернативних джерел інформації. І однією лише BBC пропозиція не обмежувалася - у хорі, як їх називали, "ворожих голосів", було чути і "Голос Америки", і "Німецьку хвилю", і "Радіо "Свобода"... Саме цього дня, 1 травня 1951 р. остання розпочала свої передачі з Мюнхена на країни Східної Європи, зробивши їхнім трудящим презент до дня солідарності. Діяльність цих радіостанцій була одним із знакових моментів "холодної війни".

Багато чого можна було довідатися з їхніх передач. Причому такого, що корінним чином розбігалося з трактуванням газет "Правда", "Известия" і радянського радіо й телебачення. Саме звідти, з одного з "вражих голосів", довелося почути у серпні 1968 р., що "братня допомога соціалістичній Чехословаччині" є, виявляється, військовою інтервенцією на територію суверенної країни. А в 1981 р., пригадую, зробив для себе відкриття, що введення обмеженого контингенту радянських військ до Афганістану є не виявом "інтернаціональної допомоги", а "вторгненням жорстоких завойовників з півночі". А у вересні 1983 р. з того самого "голосу" виходило, що південнокорейський "Boeing" таки був збитий радянським винищувачем, а не просто  "зник з екранів радарів", як стверджувало до того радянське керівництво...

Слухання "ворожих голосів" у СРСР, дуже м'яко кажучи, не заохочувалося. Пригадую, як в одній з програм "зубр" радянської політичної тележурналістики політолог Георгій Арбатов переконано, постукуючи кулаком по столі, доводив "несвідомим елементам", що той, хто слухає західні радіоголоси, забруднюється сам, а хто ще й поширює почуте - дуже сильно забруднює й інших. Одними лише переконаннями влада не обмежувалася - "голоси" систематично глушилися так званими "глушилками" - радіостанціями створення перешкод. Офіційною мовою це називалося "радіозахистом". А загалом було ознакою того, що влада не надто сподівається на соціалістичну свідомість громадян своєї країни і, щоб вберегти їх  від "гріха", воліє діяти найпримітивнішим засобом - максимально ускладнювати для них можливість отого, на її погляд, "забруднення". Але від того заборонений плід ставав лише ще більш бажаним...

Ігор Дуда