Про видурену в України ядерну палицю і... добру стару Англію

Про що може думатися, коли довго сидиш при мерехтінні свічки? Та багато про що встигаєш передумати - таких нагод останнім часом маємо достатньо. І коли вже набридне ламати голову над побутовими питаннями, переходиш до більш загальних, як от: чому, через що ми дійшли до такого життя?

Можливо, через те, що Захід недостатньо допомагає нам, і тому російські ракети і дрони розгулялися в небі України "во всю ивановскую", а ми в результаті цього сидимо без світла  хто у ванній кімнаті, а хто - у сховищах (причинно-наслідковий зв'язок)? Так західний світ ніби зовсім не зобов'язаний це робити і все поставлене нам - виключно його добра воля. Може, дає нам недостатньо і не зовсім те, що ми просимо? Чому вперто не хоче закрити небо над Україною? Чому?..Чому?...

Вочевидь, дається взнаки звичка звинувачувати у власних бідах передусім інших, а вже в останню чергу - себе, найріднішого. Якщо ж сидіння в напівтемряві при прадідівському джерелі світла, буває,  затягнеться, то думки можуть набрати і більш самокритичного спрямування. Наприклад: а що ми самі за 30 років незалежності зробили для того, щоб північному ведмедеві не закортіло нині посунути на нас? Нехай і обпікся він, перебільшивши наші безлад, корупцію, не кажучи вже про те, що мав зовсім викривлене уявлення про потяг значної частини населення до "русского мира", але ж таки поперся до нас. І багато чого лихого наробив. І ще наробить...

"Ех, чорт забирай, мали б ми ядерну зброю - була б зовсім інша справа...", - промайне в голові. Це вже - з царини "Якби молодість знала, а старість могла". Або ж - про розум "заднім числом". І тут теж передусім бере злість на наших нинішніх західних партнерів, які в отому Будапештському меморандумі щось ніби нам гарантували (на що ми, легковірні й сп'янілі від незалежності, "повелися"), а потім просто "кинули", порадивши второпати різницю між guarantee (гарантія) і assurance (запевнення). Як наслідок - маємо нині те, що маємо. Стривай, а як же "самозваний" автор цього вислову - батько нашої незалежності й перший Президент України Леонід Кравчук? Він доводив з поблажливою усмішкою ("діти ж бо, нічого не тямлять..."), що належно обслуговувати ядерну зброю, яка б залишилася, ми не мали можливостей, і, як наслідок, цілком могли б отримати ще декілька "безплатних" Чорнобилів. До 24 лютого всі ці суперечки сприймалися як щось віддалене, абстрактне, а от починаючи з цієї чорної дати, тема ядерної зброї, яку ми мали в руках і яку в нас фактично виманили загорнутою в дипломатичний лексикон хитрістю, стала надзвичайно важливою. І перший гарант згадався не випадково: він був присутній при процесі ядерного роззброєння України, причому присутній зовсім не в ролі стороннього спостерігача. І сьогодні, з точки зору багатьох, є головним обвинуваченим на віртуальному процесі про державну зраду.

Ми часто любимо посилатися на досвід Великобританії, цитувати (доречно і не дуже) висловлювання Уінстона Черчіля, але, хвалити Бога,  живемо не в епоху доброї старої Англії XVII століття, коли лорду-протектору Оліверу Кромвелю спершу влаштували дуже пишний похорон, а через деякий час, пригадавши якийсь тяжкий гріх... витягли тіло з могили й повішали на загальний огляд...

Все - увімкнули світло. Дурні думки можна на якийсь час викинути з голови і натомість увімкнути все  домашнє електричне приладдя. Ми, на щастя, живемо не в  Англії  епохи Середньовіччя (хоча й любимо посилатися і наводити як приклад усілякі її хартії вольностей), а в цивілізованій Україні. Так що спочивайте спокійно, Леоніде Макаровичу. І взагалі, як казали ще стародавні римляни: "Про мертвих - або нічого, або добре". Отож, хто не вважає за можливе говорити про нашого першого Президента добре, нехай помовчить. І спробувати зрозуміти й повірити, що робив  він в ту пору те, що вважав найкращим для України. Помилився, чи ні - це тепер вирішують вищі сили...