Роздуми з нагоди одного дня народження

Пробігши очима календар подій, що відбулися і сталися цього дня, 3 січня, побачив, що саме сьогодні - день народження Мела Гібсона.

Відомому голлівудському скандалістові і любителеві "закласти за комір" (може, ще одна причина симпатії до нього - як не як, колега у ще недавньому "хобі") сьогодні виповнюється 64 роки. Вік цілком достатній для того, щоб, як кажуть, взятися за розум, уладнати всілякі скандали, пов'язані з розлученнями і поділом майна і зажити спокійним життям десь у Беверлі-Хіллз, у якомусь скромному маєтку, який ще не встигли відсудити колишні благовірні. Хоча такий стиль, мабуть, не для Гібсона - він буде збурювати все навколо себе постійно...

"Смертельну зброю" (скільки там частин?) за його участю я переглянув без особливого інтересу і вдруге дивитися бажання не було. Усякі "викупи", "пташки на дроті" теж враження не справили. Коли ж Мел сам сів за столик режисера і почав командувати "Action!", то одразу ж привернув увагу всього світу. Увагу, як здебільшого ведеться у його житті, не без домішки нерозуміння, іноді скандального. Його "Страсті Христові" багато хто не сприйняв, хоча коротенький відгук Папи Івана Павла II ("Напевне, все так і було насправді") змусив (також багатьох) повірити в автентичність того, що зображено на екрані.

Для мене ж особисто поставлене і зігране Гібсоном є зразком того, як одна-єдина промовлена фраза чи навіть слово здатне залишити глибокий слід в душі. Коли у фіналі його оскароносного "Хороброго серця"  до його героя-борця за волю Шотландії, розіпнутого на дибі й підданого жахливим тортурам, нахиляється хтось із наближених англійського короля і пропонує промовити слово каяття й покори, що одразу ж полегшить його муки, з екрана лунає тверде й нескорене "Свобода!", змушуючи здригнутися на смертному ложі тирана - його головного ворога у фільмі. А у "Патріоті", де Гібсон грає героя уже американської революції Бенджаміна Мартіна, його персонажу довелося пережити загибель двох синів від руки жорстокого і немилосердного англійського полковника. І вже теж в кінці стрічки, зіткнувшись зі своїм лютим ворогом у смертельному двобої й важко поранений ним, він чує сповнені злого сарказму слова англійця: "Виявляється, не такий ти вже й герой!". Занесена шабля, здається, за мить знесе голову Мартіна, однак саме в цей критичний момент він, згідно з усіма законами пригодницького жанру, вражає ворога багнетом гвинтівки, а потім ще й встромляє йому багнет у горло зі словами: "Ти правий - мої сини були героями".

Дивитися цю сцену без хвилювання неможливо, і потім я вкотре запитую себе, чому мене зворушує до глибини душі твір не вітчизняної, а заокеанської культури? Відповідь очевидна: тому що він талановито зроблений. Ну, а де ж оте талановито зроблене наше, українське? Коли випадково дивишся деякі наші стрічки, з їхньою абсолютно "неживою", наче вирощеною в пробірці мовою, то просто знизуєш плечима. А хочете, щоб у вас, як мовиться, повністю "дах поїхав"? Подивіться творіння під назвою "Політ золотої мушки" (хоча питання глядацьких смаків суб'єктивне). Ніби вже й добре написаного "Чорного ворона" Василя Шкляра екранізували, але кажуть, вийшло щось таке, що...

Словом, доведеться, мабуть, передивлятися "Патріота" американського...

Ігор Дуда