Розмова французькою

13.07.2016 13:14

Навряд чи хтось заперечуватиме, що французи - у масі своїй романтики. Від веселих мушкетерів Дюма і до нинішнього часу, із склянкою мартіні чи бургундського у якомусь кафе на Єлисейських полях, звуками акордеона, презентаціями мод і чарівними мадемуазелями, недавнім Євро-2016 - усе це в нашій уяві асоціюється з Францією. Та й жіноцтво усього світу продовжує зітхати за постарілим, але все ще привабливим Аленом Делоном. Словом, суцільний haut couture i l’amour.

З Клодом Ляпеном, лікарем зі Страсбурга, доля звела мене випадково. Він приїхав до нас у рамках якоїсь програми , що й дало мені щасливу нагоду попрактикуватися у французькій мові, знання якої у мене досить скромні. Попри дещо «лякливе» прізвище («Lapin» по-французьки-«кріль»), Клод справив враження енергійної і впевненої в собі людини, з тих, що подобаються жінкам, та й у чоловіків зазвичай викликають повагу. Спілкувалися ми з ним на дивній суміші французької та англійської мов, і його жвавий інтерес до нової для нього країни видавався забавним, а подеколи і зворушливим. Коли ми після прогулянки містом примостилися у затишній кнайпі, розмова перейшла на теми більш особисті. Як з’ясувалося, подорожі різними країнами світу - давня пристрасть Клода. Він розповідав про Мексику, Сингапур, Індію, Японію, причому в його вустах це звучало тек само просто і буденно, як для мене - поїздка до Підволочиська чи в Микулинці.

- А ви любите подорожувати? - раптом запитав француз.

- Та... люблю, - трохи зніяковівши, відповів я і пригадав, що за останні п’ять років далі Києва, здається, не заїжджав.

- А де ви бували останнім часом? - продовжував екзекуцію мій новий знайомий.

- Ніде, - трохи різкіше, ніж треба, відповів я.

- А чому?

- Та... доходи наразі не дозволяють, - відповідаю, відчуваючи, що до обличчя прилинула кров. Ще, чого доброго, клятий жабоїд подумає, що я натякаю на те, щоб він розраховувався за каву.

- Пробачте, а скільки ви заробляєте? - цікавості Клода не було меж.

- Трохи більше… 150 євро, - відповів я, подумки конвертувавши нашу середню зарплату.

- За день? - запитав Клод.

- Ні... за місяць, - скоріше бовкнув, ніж сказав я.

Ляпен кинув на мене спантеличений погляд у який за мить додалося співчуття.

- За місяць? - перепитав він, - але ж я бачив, що ціни у вас досить високі...

Ми на хвилю замовкли.

- А у вас є профспілки? - запитав по паузі Клод.

Я якось невизначено кивнув.

- І що, ви не протестуєте? Не страйкуєте? - не вгавав француз.

Я знизав плечима.

Француз кліпнув очима.

Ми продовжили пити каву.

Ігор Дуда