Ризики люстрації

17.11.2014 09:16

Вже вкотре історія виявляє поблажливість до України і, похитавши головою, наче має справу з нерозумною дитиною, дає їй шанс очистити Авгієві стайні своєї номенклатури. Не скористається вона ним зараз – виглядатиме, як мінімум, недоумкуватою в очах цивілізованого світу. Скористається – тоді, можливо, хоча б наші правнуки заживуть по-людськи.

Поки що ж найреальніше відчуття процесу люстрації – це те, що переважна більшість населення хоч трохи второпала, що це слово означає і з чим його їдять. Точніше – кого найперше мають «з’їсти». Розуміють цей процес більшість людей у нас досить просто – «Гнати в шию!». Усіх без винятку «колишніх». Українське суспільство змучене щоденною і повсюдною несправедливістю в усьому і жадає найжорсткіших інструментів її встановлення. Одним з таких було обрано… сміттєві контейнери, куди найнетерплячіші «люстратори» періодично і без надмірних почестей взялися поміщати одіозних представників епохи, яка, хочеться сподіватися, відходить у минуле. Більш «спотворені» інтелектом інституції, приміром, та ж Transparency International люстрацію розуміє таким чином, що до влади повинні прийти найбільш достойні люди, які вкладали б свою енергію і вміння у розвиток держави. Контейнери для сміття серед її інструментів, наскільки відомо, не фігурують…

На даний момент зрозуміло одне: процедура люстрації обіцяє бути в наших специфічних і неповторних умовах далеко не простою.

Як звично в подібних випадках, ми киваємо на інші країни, мовляв, он як швидко й рішуче вони з цим впоралися. Втім, майже всі посилання на постсоціалістичні країни Європи не є однозначно коректними. У всіх них процес люстрації звівся головно до викриття штатних і таємних «сексотів» тамтешніх «молодших братів» КГБ. І там не йшлося про усунення від влади самих лише прислужників попереднього режиму. Не зовсім правомірною є і паралель з пост-нацистською Німеччиною – у ній піддавали денацифікаційній «чистці» членів каральних органів, причому відбувалося це під пильним наглядом адміністрації держав-переможниць, що практично зводило нанівець можливості для різних приховувань і перекручень з боку нового уряду ФРН.

Які ризики й підводні рифи чекають на Україну на цьому шляху?

Зрозуміло, що номенклатурний апарат опиратиметься. Досить поглянути на перелік посад, які підлягають люстрації, а відтак – і відлученню від державних посад на десяток років, щоб з’явилося легке тремтіння в колінах: досвідчені апаратники, які набили руку на інтригах, кулуарних домовленостях, різних способах тиску, зрештою, банальному підкупі так просто не поступляться. Вони здатні затягнути «до грецьких календ» процес збору доказів проти них, або ж, приміром, просто приєднатися до безпечної для здоров’я участі в АТО і постаратися набути статусу «героїв». А з «героями» люстраторам воювати вже буде якось незручно…Крім цього, на перший план мало б виходити досягнення незворотності процесів очищення нації, а не задоволення почуття помсти за пережиті реальні чи уявні образи. Чи вдасться цього досягти у нас? Є сумнів... Радше можна припустити, що на хвилі люстраційної кампанії сусід кинеться обливати багном сусіда поверхом вище за те, що той колись його затопив. Це дуже навіть по-українськи. Також є загроза того, що з’явиться чимало «професійних люстраторів» і ми отримаємо щось на кшталт епохи маккартизму в США або ж навіть пом’якшеного варіанту середньовічної інквізиції.

Ігор Дуда