Показовий, як на мене, ланцюжок новин довелося побачити днями на телеканалі «Інтер». Не виключено, що вибудувала його людина із своєрідним почуттям гумору. Спершу показали рішучих тітоньок, які перегородили дорогу старими автомобільними і тракторними шинами, й нізащо не хотіли пропускати на свою територію автівки з «чужим» (як нині ведеться, львівським) сміттям. Причому, відчувалося, ладні були самі лягти на автошлях…
Далі зайшла мова про «феєрверк» на військових складах у Балаклії Харківської області. Головний військовий прокурор України А. Матіос заявив, що пожежа сталася «через диверсію». Може, й справді так, але щоб із впевненістю заявляти про це, треба бути також стовідсотково впевненим у тому, що в даному випадку залишилися «за кадром» наші традиційні національні особливості, як от легковажність, нехлюйство, недбалість, пиятика де завгодно і з ким завгодно, а також хитрувато-підла звичка прикрити масштабною пожежею такі ж масштабні розкрадання. У громадськості, доводилося чути, єдиної думки щодо причин чергового fire show немає. Гриміло там, як довелося чути, добряче – загальна площа арсеналу 368 га, та й самих
боєприпасів було чималенько (138 тисяч тонн). Отож, вибухати було чому; навколишнє населення втікало хто куди міг. Та й тепер їх, бідолашних, закликають не боятися вибухів через цілеспрямований підрив саперами порозкиданих боєприпасів, які не вибухнули. Ага, не будеш тут боятися…
А на завершення блоку – оптимістична, на межі радості, заява депутата І. Геращенко про те, що «Україна впевнено крокує до євроатлантичної інтеграції і планує й надалі дотримуватися курсу набуття членства в ЄС і НАТО». На знак згоди зі словами гарної української пані Ірини кивала головою інша гарна українська пані
Іванна – віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Климпуш-Цинцадзе. Наше державне керівництво нібито двома руками «за» - залишилося лише, як у давньому анекдоті про галицького хлопа, який захотів одружитися на британській королеві й говорив усім, що половина справи вже зроблена – він сам згоден, залишається дрібниця - заручитися згодою королеви…У нашому випадку (крім, звісно, волі народу на референдумі) залишилося заручитися згодою НАТО. А воно, чомусь думається, відміряє не сім, а десять разів перш ніж прийняти у свої обійми такого непевного претендента, у якого періодично горять і вибухають склади з боєприпасами (якщо і справді диверсія – то це теж не без допомоги отих самих легковажності й недбалості). І на території якого цивільне населення може запросто блокувати автомобільні та залізничні шляхи…