Вже якось доводилося писати про коментарі на сайтах, які часто своїм змістом нагадують витоки каналізаційних нечистот. Зрідка в них, звичайно, можна зустріти щось схоже на нормальну, здорову думку без ознак серйозної психічної патології чи просто якогось задавненого і вчасно не виявленого комплексу. Та все ж найчастіше, здається, за ними ховається особина, схожа на шавку з буди чи з темного підворіття, яка сповна користується своєю головною перевагою - анонімністю. Реальною чи уявною.
Мені, можна сказати, пощастило на такого "коментатора" моїх опусів на одному з порталів, дописи якого в моменти сильної нудьги пробігаю очима. Я вже присвятив йому одну публікацію, а тепер ось вирішив "підлеститися" до нього і написати вдруге. Він - настирливий як алігатор. Працелюбний як мураха, що таскає, здавалося б, непосильний тягар. "Дубовий" (сподіваюся, не дуже образиться на мене) як носорог. Самозакоханий від властивого усім снобам відчуття власної "статусності" - наче павич із розпущеним хвостом. Мінливий як хамелеон, судячи з періодичної зміни "кликух" і навіть статі (чого не зробиш задля "гідної справи"). То він Саша Крест, то цілий Jack Winchester (чому не Colt, Mauser чи Browning?), то раптом стає Валентиною... Аналогії з представниками фауни можна проводити до безконечності, й кожна з них буде більшою чи меншою мірою доречною, але... не хочу ображати безвинних тварин порівнянням з ним. Та найпомітнішою, сказати б, домінантною його характеристикою є... тверді утворення на черепі, які лаконічно звуться рогами і які (в образному сенсі) прикрашають голови особин чоловічої статі, котрим особини статі жіночої оті роги навішали. Т-а-а-к, здається, якесь замкнуте коло виходить. Ну, та біс з ним. Очікувати від невдахи-рогоносця схвальних відгуків було б наївним і невиправданим ідеалізмом. Оті маленькі ріжки (а може й розкішні та гіллясті красені як у оленя - хто його знає...), виявляється, мають дивовижну силу. В даному випадку вони штовхають мого шановного "контрагента" на продукування регулярно повторюваних (на додачу до інших бід - ще й синдром застрягання?) і дивовижно безграмотних дописів до моїх блогів. Переповідати зміст його оцінок і думок - надзвичайно марудна справа, колись таки пораджу дослідити їх знайомим студентам-медикам, коли вони вже оберуть своєю спеціальністю психіатрію. Був період, коли суто задля журналістської "розминки" відповідав на його меседжі, аж поки він остаточно не набрид своїм пережовуванням одного й того ж, а також грамотністю на рівні посереднього учня ПТУ. Крім того, він ще дуже любить вихвалятися, як шикарно живе, які країни відвідує і на які "топові" тенісні турніри вчащає. Сподіваючись, очевидно, викликати чорну заздрість у такого відсталого і затурканого обивателя, як я. Хоча єдина шляхетна емоція, яку він може викликати до себе - це співчуття. Його, однак, у мене не виникає - саме через хвалькуватість і виражену обмеженість мого "партнера з переписки". Зайве казати, що цей суб'єкт не є для мене incognito, оскільки практично усі його послання на мою адресу буквально дихають злістю і жовчю, породженими все ними ж, отими "твердими утвореннями на черепі". А простіше - тим, що комусь свого часу віддали перевагу перед ним. Оце відчуття власної ущербності здатне надихати на незрівнянні філологічні звершення і навіть (а ви думали!) на "поезію". Втім, мети своєї - вивести мене з рівноваги - він наразі не досяг. І навіть не можу обіцяти йому, що в найближчі роки досягне. Як і не обіцяю, що регулярно читатиму його маячню. Хоча заборонити "строчити" її, звісно, не можу - злість самця, якому навішали роги, має у щось сублімуватися. Хоча, підозрюю, сублімацію він може успішно плутати з депіляцією.