Ще раз про мову

Мовне питання, у порівнянні з іншими нашими болючими проблемами, завжди здавалося мені не надто суттєвим.  Можливо через те, що я, перекладач за фахом,  звик автоматично переходити на мову, якою розмовляє співбесідник. Отож з американцем чи британцем розмовляю англійською, з поляком – недосконалою польською, з французом – такою ж ламаною французькою.

Повторюся, не вважаю мовне питання вартим отих  дискусій, які ще недавно велися навколо нього. Розважливі люди завжди знайдуть спосіб порозумітися, коли йдеться про справді  важливі питання. Нашим бійцям на сході нині, думаю, не так важливо, якою мовою розмовляє з ними той, з ким вони ділять на двох сигарету і хто, можливо, в наступну хвилину прикриє з тилу. Науковець зі Львова відшукає спільну тему з колегою із Санкт-Петербурга; російськомовні тренери під час футбольних програм без проблем спілкуються з україномовними журналістами, оскільки їх об’єднує мова футболу.  А злодій-рецидивіст з Галичини  знайде як «перетерти тему» з  «колегою» з Одеси.

А щодо  мовної політики… Тренер «Дніпра» Мирон Маркевич, який дає інтерв’ю і виступає на прес-конференціях українською мовою, на мою думку, робить для її утвердження значно більше, ніж солідні науковці  і табуни письменників, твори яких читають хіба що їхні найближчі родичі. Отже, потрібен, по-перше, особистий приклад відомих, публічних людей, а по-друге – щоб художні твори були талановитими і, що важливо, популярними.  Деяким ревним борцям за утвердження рідної мови варто б задуматися над тим, щоб те, що вони пропонують, було цікаве саме читачам, а не їм самим і кільком наближеним критикам.  Але якщо почати розмотувати цей клубок, то неминуче дійдеш до наших «милих» реалій: процедури висування на різні премії та пов’язаних з нею інтриг, кумівства,  та інших прикрих речей…

Та все ж, як би там не було, мова - це нерозривна пуповина, яка з’єднує тебе з твоєю землею. І я ледь не розчулився і ладен був обняти Андрія Ярмоленка, коли він, завжди чомусь російськомовний,  на прес-конференції спілкувався з маленьким вболівальником українською. Я з задоволенням слухаю, як розмовляє українською Михаїл Саакашвілі, і для мене зворушливо звучить українська мова, якою намагаються розмовляти темношкірі студенти місцевого університету. Вона таки справді рідна, бо ти думаєш на ній.  Вона завжди з тобою: від почутого першого материнського слова – і до відходу за межу вічності. Вона варта того, щоб її шанувати.

Ігор Дуда