Що приховує амплуа актора?
Акторська професія, із зрозумілої причини,
викликає нині підвищену увагу. Особливо - актора одного амплуа. А тут ще й
телебачення дало змогу повернутися в пору дитинства (ми всі всередині залишаємося якоюсь мірою дітьми),
демонструючи надзвичайно популярні колись фільми про пригоди благородного вождя
апачів Віннету і його білолицього кровного брата Шатерхенда.
Взагалі, у різних перекладах історій про Дикий Захід німецького письменника Карла Мая його називали і Разючою, і Вбивчою, і Твердою рукою (від англійського "shatter" - розбивати вщент). Самого автора в нас до певного часу не видавали - не в останню чергу через те, що він був одним з улюблених письменників... Адольфа Гітлера. В моїй уяві цей лицар без страху й докору і, як не крути, провідник ідеї "тягаря білої людини", так і залишився саме Шатерхендом - надзвичайно влучним стрільцем і володарем справді нокаутуючого удару, яким був здатний звалити з ніг цілу отару супротивників. А головне - невтомним і всюдисущим борцем за справедливість і суворим суддею тих, хто її зневажав і брутально топтав.
Сьогодні, 8 травня, виповнюється 100 років від дня народження актора, який зіграв цього кумира дитинства - американця Лекса Баркера. Надзвичайно неординарна особистість (навіть занадто, про це - трохи нижче), учасник висадки американських військ на Сицилії (сьогодні - ще один привід згадати про це), наймолодший майор в армії США, він після поранення і зі вставленою срібною пластиною в скроні подався шукати щастя в Голлівуді, де зіграв у серії фільмів про Тарзана, а відтак вирушив шукати професійного щастя у Європі. Як виявилося - недаремно. У Старому Світі, й Німеччині зокрема, він став надзвичайно популярним, головно завдяки отому своєму герою цілої низки західнонімецько-італійсько-югославських вестернів, з разючим ударом правою і несхибним оком. А ще - з бездоганною зачіскою (попри усі карколомні пригоди) і таким же бездоганно виголеним обличчям - наче щойно з крісла перукаря-стиліста...
Тепер саме на часі зробити відступ від панегирика і розповісти про річ, яка не дуже в'яжеться з образом благородного вершителя справедливості. І вкотре підтверджує, наскільки суперечливою істотою є людина і як оманливо і шкідливо буває переносити персонажів актора на його реальну особу. Уже через багато років після смерті Баркера (він помер раптово, в самісінькому центрі Нью-Йорка у віці 54 років) донька однієї з його п'яти дружин розповіла у своїй книзі, що отой самий благородний Shatterhand... неодноразово гвалтував її в дитячому віці (теж ходовий тренд сьогодні), аж поки мати не вигнала його з будинку, пригрозивши зброєю. Такий ось несподіваний поворот... Та як би там не було, коли випадково натраплю нині на канал, де демонструється фільм за оповідками Карла Мая про пригоди кришталево чесних вождя червоношкірих і його фактурного, наче взятого з обкладинки якогось журналу мод соратника, то мимоволі знову захоплююся їхньої відвагою, готовністю повсякчас допомагати скривдженим і боротися зі злом.
Все інше якось залишається за кадром...
Ігор Дуда