Смерть за втечу від смерті

І з "Пригод Швейка"... (вкотре згадую), і з приватних розмов з ветеранами "великої вітчизняної" довелося колись дізнатися, що коли доводилося йти в атаку на укріплені ворожі позиції, під градом куль і в оточенні вибухів снарядів і мін, то ненароком можна було й... наробити в штани.  Нічого не поробиш, людина - слабка істота...

Схоже відчуття, доводилося дізнатися, було і в тих, на кого сунули німецькі "панцери" і пікірували з завиванням сирен "Юнкерси". "Наркомівські" сто грам, звичайно, трохи допомагали, але не так, щоб дуже... В таких критичних ситуаціях у людини інстинктивно спрацьовує бажання втекти якнайдалі з цього пекла.  А коли воно охоплювало багатьох, то починалася масова панічна втеча з позицій, внаслідок чого виникали кризи армійських масштабів з усіма неприємними стратегічними наслідками.

Товариш Сталін у Кремлі недовго ламав голову над цією проблемою і знайшов вельми ефективний, на його погляд, засіб проти панікерів і усіляких інших охочих дременути з позицій. Його задум був оформлений саме цього дня, 28 липня 1942 р. у відомий наказ № 227, або, як його ще неофіційно називали "Ни шагу назад!". Він забороняв відхід військ з позицій без наказу і вводив штрафні частини, що формувалися з порушників дисципліни. Панікери і боягузи, згідно з цим наказом, підлягали розстрілу на місці.

А ще створювалися спеціальні "загороджувальні" загони ("заградотряды"), які з кулеметами розташовувалися позаду лінії своїх військ і, за потреби, "підбадьорювали" їх чергами в потилицю. Вибір у радянських солдатів на передовій був не дуже великим: або куля з німецького MG 42 в чоло, або з радянського "Максіма" - в спину... Загалом, наказ мав на меті усунути "пораженчеські" настрої у військах (в ту пору, за умов навального наступу німців на Кавказ і Сталінград це було питанням життя і смерті), підвищити рівень дисципліни і відповідальності командного складу. Прописані в ньому "драконівські" заходи до певного часу так і не змогли повністю зупинити  відступ радянських військ, хоча й дали змогу подолати його дезорганізований і панічний характер.

З позиції того, що сталося потім - розгрому німців під Сталінградом і початку перелому в ході війни - він міг видатися навіть своєчасним і єдино можливим, але... але цікаво б дізнатися думку тих 427 910 солдатів, сержантів і офіцерів, які в період з вересня 1942 р. до травня 1945 р. пройшли через штрафні роти і батальйони. Або ж тих, кого скосили кулеметні черги "своїх"...

А взагалі, візьму гріх на душу й наведу слова з пісні колись дуже популярного в нас, а нині - в статусі non grata в Україні Н. Расторгуєва і його "Любе": "А война, война, война - дурная тетка, стерва она".

Справді, дурна це тітка. І дуже жорстока...

Ігор Дуда